Тягар пристрастей людських

72

Наступні три місяці Філіп щодня приходив до Мілдред. Він приносив із собою підручники і, попивши чаю, працював, поки дівчина лежала на канапі, читаючи романи. Іноді він підводив погляд і кілька хвилин дивився на неї, і тоді на його обличчі розцвітала щаслива усмішка. Мілдред відчувала, що Філіп розглядає її.

— Не гайте час, витріщаючись на мене, дурнику. Продовжуйте працювати, — казала вона.

— Ви справжнісінький тиран, — озивався він весело.

Коли хазяйка квартири приходила, щоб накрити на стіл для вечері, хлопець відкладав книжки і радісно з нею базікав. Це була проста жіночка середніх років із чудовим почуттям гумору і гострим язичком. Мілдред швидко з нею потоваришувала і розповіла детальну, хоча й неймовірну історію про обставини, через які опинилася в такій халепі. Доброзичлива жінка розчулилася і щосили намагалася полегшити долю дівчини. Через свою порядність Мілдред наполягла, щоб Філіп назвався її братом. Вечеряли вони разом, і юнак радів, коли вдавалося замовити щось, що задовольняло примхливий апетит дівчини. Він зачаровано дивився, як вона сидить навпроти нього, і час від часу, не в змозі більше стримувати радість, брав долоню коханої в руку і потискав її. Після вечері Мілдред умощувалася в кріслі біля каміна, а Філіп сідав на підлогу поруч із нею, притискався до її колін і палив люльку. Часто вони не перекидалися жодним словом, і подеколи Кері помічав, що дівчина задрімала. Він не наважувався поворухнутися, щоб не розбудити її, і тихенько сидів, ліниво дивлячись на вогонь і насолоджуючись своїм щастям.

— Добре поспали? — усміхався він, коли Мілдред прокидалася.

— Я не спала, — відповідала вона, — просто заплющила очі.

Дівчина жодного разу не зізналася, що заснула. Характер вона мала флегматичний, тож вагітність їй анітрохи не заважала, однак Мілдред неабияк переймалася своїм здоров’ям і дослухалася до порад кожного охочого ними поділитися. За гарної погоди дівчина вранці виходила «пошпацирувати» і залишалася певний час на свіжому повітрі. У теплі дні вона могла трохи посидіти в Сент-Джеймському парку, але решту часу з радістю проводила на канапі, ковтаючи один за одним романи або теревенячи з хазяйкою. Цікавість Мілдред до пліток ніколи не згасала, і вона з численними подробицями розповідала Філіпу історії господині, мешканців поверху, де розташовувалася вітальня, чи сусідів із найближчих будинків. Час від часу дівчина панікувала і ділилася з Кері своїми страхами про болючі пологи і можливу смерть. Вона детально переказувала йому, як народжувала хазяйка і жінка, що мешкала на поверсі з вітальнею (Мілдред не була з нею знайома. «Я краще побуду сама, — щоразу нагадувала дівчина, — ніж спілкуватимуся з першим-ліпшим»), відчуваючи водночас страх і дивне задоволення; але здебільшого чекала на пологи незворушно.

— Зрештою, я не перша, у кого буде дитина, чи не так? І лікар каже, що не буде жодних проблем. Бачите, будова тіла у мене така, як треба.

Місіс Оуен, господиня пологового будинку, куди Мілдред збиралася лягти, коли прийде час, порадила лікаря, і дівчина бачилася з ним щотижня. За свою роботу він хотів п’ятнадцять гіней.

— Звичайно, можна було знайти щось дешевше, але місіс Оуен так наполегливо рекомендувала його, до того ж я подумала, що скупий платить двічі.

— Якщо ви почуваєтеся зручно й задоволено, витрати мене анітрохи не хвилюють, — заспокоював Філіп.

До всього, що Кері для неї робив, Мілдред ставилася так, наче це була найприродніша на світі річ; та й він теж полюбляв витрачати на неї гроші: кожна п’ятифунтова банкнота, яку Кері давав дівчині, сповнювала його гордістю і щастям, а оскільки заощаджувати вона не вміла, така нагода випадала часто.

— Не розумію, куди зникають гроші, — зізнавалася Мілдред, — просто вислизають із рук, наче пісок крізь пальці.

— Не переймайтеся, — заспокоював Філіп. — Я радий допомогти вам усім, чим зможу.

Добре шити Мілдред не вміла, тому речей для дитини не готувала і сказала Філіпові, що дешевше буде купити готові. Кері нещодавно продав частину заставних листів, у які були вкладені його гроші, і тепер із п’ятьма сотнями на рахунку та в пошуку вигідніших інвестицій почувався справжнім багатієм. Вони часто розмовляли про майбутнє. Філіп наполягав, що Мілдред слід залишити дитину собі, але вона відмовлялася: слід було заробляти на життя, а це легше зробити, коли не доводиться піклуватися про дитину. Дівчина планувала повернутися до якогось із кафе в мережі, на яку вона раніше працювала, а дитину віддати на виховання якійсь порядній селянці.

— Можна знайти когось, хто добре доглядатиме за нею за шість із половиною шилінгів на тиждень. І мені, і дитині так буде краще.

Філіпові це здавалося безсердечним, але варто йому було спробувати переконати Мілдред, вона вдала, наче думає, що він шкодує грошей.

— Можете не турбуватися, — кинула вона. — Вас я не проситиму за це платити.

— Ви чудово знаєте, що мене не турбує, скільки це коштуватиме.

У глибині душі Мілдред сподівалася, що дитинка народиться мертвою. Вона про це майже не говорила, але Філіп здогадався, що в неї на думці. Спочатку його це приголомшило, але потім, обдумавши все, він дійшов висновку, що так буде краще для всіх.

— Добре вам говорити-балакати, — сварливо зауважила Мілдред, — але дівчині страшенно складно заробити собі на життя, а дитина все ще гірше ускладнює.

— На щастя, ви завжди можете розраховувати на мене, — усміхнувся Філіп, узявши дівчину за руку.

— Ви такий добрий до мене, Філіпе.

— Ой, ну й дурниці!

— Не думайте, що я не віддячу вам за все, що ви для мене зробили.

— Заради Бога, не потрібно віддячувати. Я зробив би для вас усе можливе; я роблю це, бо кохаю вас. Ви мені нічого не винні. І мені від вас нічого не потрібно, якщо ви мене не кохаєте.

Кері лякало, що дівчина вважає своє тіло товаром, яким можна безтурботно розплачуватися за всі його послуги.

— Але я так хочу віддячити вам, Філіпе. Ви були до мене таким добрим.

— Гаразд, я можу трохи почекати. Коли ви одужаєте, влаштуємо собі невеличкий медовий місяць.

— Ви справжній непослух, — озвалася Мілдред, усміхаючись.

Дівчина чекала на пологи на початку березня, а потім, щойно почуватиметься краще, збиралася вирушити на два тижні до моря: Філіп зможе тим часом безперешкодно підготуватися до екзаменів, а потім на пасхальні канікули вони збиралися разом поїхати до Парижа. Кері безупинно розповідав, що вони там робитимуть. Навесні Париж неперевершений. Вони оселяться у невеличкому готелі в Латинському кварталі, який Філіп знав, і їстимуть у всіх маленьких чарівних ресторанчиках, вони подивляться виставу й ходитимуть до м’юзик-холів. Мілдред сподобаються його друзі. Він розповідав їй про Кроншоу, а тепер вона побачить його на власні очі; а ще там буде Лоусон (він саме повернувся до Парижа на кілька місяців), і вони завітають до «Бал Бюльє»; можна піти на екскурсію; поїхати до Версаля, Шартра чи Фонтенбло[266].

— Це коштуватиме купу грошей, — зауважила дівчина.

— Ой, до біса гроші. Ви тільки подумайте, як я цього чекаю. Невже ви не розумієте, як багато це для мене важить? Я нікого, крім вас, не кохав. І ніколи не покохаю.

У відповідь на його завзяті зізнання Мілдред кидала на юнака веселі погляди. Йому здавалося, що в очах дівчини з’явилася раніше не бачена ніжність, і серце сповнювалося вдячністю. Тепер Мілдред була значно лагіднішою, ніж раніше. Більше не було тієї зверхності, яка так його дратувала. Дівчина так звикла до нього, що вже не мусила нічого вдавати. Вона більше не зачісувала волосся з колишньою вигадливістю, а просто зав’язувала його вузлом; на чоло більше не спускалися густі пасма, і така безтурботна зачіска дуже пасувала дівчині. Обличчя в Мілдред було таким худеньким, що очі здавалися надзвичайно великими, а темні кола під ними і бліді щоки лише підкреслювали їхню синяву. Дівчина виглядала безпомічною і страшенно зворушливою. Філіпу здавалося, що вона нагадує Мадонну. Йому так хотілося, аби їхні стосунки ніколи не змінювалися. Він ще ніколи в житті не почувався щасливішим.

Додому Філіп ішов десь о десятій: Мілдред полюбляла рано лягати, а він мусив ще хоча б дві години попрацювати, аби надолужити згаяний вечір. Перш ніж піти, він зазвичай розчісував Мілдред волосся. Бажаючи дівчині доброї ночі, Філіп вигадав цілий ритуал: спочатку він цілував їй долоні (пальчики стали такими худенькими, але нігті залишалися гарними, недарма вона витрачала на догляд за ними стільки часу), потім заплющені очі — спочатку праве, а тоді ліве — і нарешті вуста. Дорогою додому його серце переповнювало кохання. Філіп відчував, як бубнявіє всередині бажання пожертвувати собою заради коханої, і чекав вдалої нагоди.

Незабаром Мілдред слід було переселятися до пологового будинку, де вона мала народжувати. Філіп міг навідуватися до неї лише у вечірні години. Дівчина вдосконалила свою історію і назвалася дружиною військового, якому довелося повернутися в Індію до свого полку, а Кері представила хазяйці закладу, як чоловіка своєї сестри.

— Мені слід пильнувати, що я кажу, — пояснила Філіпові Мілдред. — Тут є інша пані, чий чоловік працює в Індії державним службовцем.

— Я б на вашому місці не переймався, — заспокоїв її Кері. — Не сумніваюся, що ваші чоловіки вирушили до Індії на одному кораблі.

— На якому кораблі? — наївно перепитала дівчина.

— На «Летючому голландці».

Мілдред благополучно народила дівчинку, і коли Філіпу дозволили їх побачити, дитина лежала поруч із матір’ю. Жінка була дуже слабкою, але відчувала полегшення, що все залишилося позаду. Вона показала Кері немовля й сама з цікавістю роздивлялася його.

— Це маля так кумедно виглядає, правда? Не можу повірити, що це моя дитина.

Дівчинка була червоною, зморшкуватою і химерною. Дивлячись на неї, Філіп усміхнувся. Він не знав, що сказати, і соромився, адже медсестра, яка була тут господинею, стояла поруч, і з її поглядів юнак здогадався, що вона не повірила заплутаній історії Мілдред і вважала батьком його.

— Як ви збираєтеся її назвати? — поцікавився він.

— Не можу вирішити: назвати її Мадлен чи Сесилія.

Медсестра залишила їх наодинці на кілька хвилин, і Філіп, нахилившись, поцілував Мілдред в уста.

— Я такий радий, що все закінчилося щасливо, люба.

Дівчина обійняла його шию тонкими ручками.

— За вами, любий Філе, я була як за стіною.

— Тепер я нарешті відчуваю, що ви моя. Я так довго чекав цього, дорогенька.

Вони почули, що за дверима з’явилася медсестра, і Філіп поспіхом підвівся. Жінка увійшла всередину. На її вустах грала легенька посмішка.