Тягар пристрастей людських

74

Наступної суботи Мілдред повернулася, і того вечора Філіп від неї не відходив. Він узяв квитки на виставу, а за вечерею вони пили шампанське. Дівчина вперше після довгої перерви розважалася в Лондоні, тож простодушно раділа всьому. Коли вони їхали з театру до помешкання, яке Філіп винайняв їй у Пімліко, Мілдред пригорнулася до нього.

— Тепер я справді вірю, що ви раді мене бачити, — пожартував він.

Дівчина не відповіла, але легенько стиснула його руку. Вона так рідко виявляла прихильність, що Кері зачудувався.

— Я запросив Ґріффітса повечеряти з нами завтра, — сказав він.

— Ох, я рада, що ви це зробили. Хочу з ним познайомитися.

У неділю ввечері не відбувалося нічого, куди можна було б її запросити, і Філіп переймався, що набридне Мілдред за цілий день. Ґріффітс був веселуном і міг прикрасити їхній вечір; до того ж Філіп любив цих двох і хотів, аби вони познайомилися і сподобалися одне одному. На прощання він сказав дівчині:

— Залишилося тільки шість днів.

Вони домовилися повечеряти в неділю у галереї «Романо»: годували там чудово і виглядало все так, наче коштує значно дорожче, ніж було насправді. Філіп із Мілдред приїхали першими і мусили трохи почекати на Ґріффітса.

— Дідько непунктуальний, — гнівався Кері. — Мабуть, зізнається в коханні котрійсь зі своїх численних пасій.

Утім, незабаром той з’явився. Симпатичний, високий і стрункий, із гарно посадженою головою, котра додавала йому переможного і привабливого вигляду, а його кучеряве волосся, великі дружні сині очі та червоні вуста були просто чарівними. Філіп помітив, що Мілдред схвально подивилася на його друга, і відчув якесь незбагненне задоволення. Ґріффітс із усмішкою привітався.

— Я так багато про вас чув, — сказав він Мілдред, беручи її за руку.

— Та все ж менше, ніж я про вас, — відгукнулася вона.

— І значно приємніші речі, — додав Філіп.

— Невже він зводив на мене наклеп? — Ґріффітс розреготався, і Філіп помітив, що Мілдред звернула увагу на його рівні білі зуби і милу усмішку.

— Ви, мабуть, почуваєтеся давніми друзями, — припустив він, — так багато я розповідав про вас.

Ґріффітс був у пречудовому настрої: він нарешті склав останні іспити, отримав диплом, а разом із ним місце домашнього хірурга в шпиталі в північній частині Лондона. Казав, що виходить на роботу на початку травня, а тим часом збирається навідатися додому на канікули; це був його останній тиждень у місті, тож він збирався добряче розважитися. Він почав базікати кумедні дурниці, які Філіп обожнював, адже сам на таке був нездатний. У Ґріффітсових словах не було нічого особливого, але його життєрадісність додавала їм чогось особливого. Він випромінював життєву силу й наділяв нею всіх знайомих; вона була майже такою ж відчутною, як тепло живого тіла. Мілдред була жвавішою, ніж Філіпові доводилося її бачити, і він радів, що їхня невеличка вечірка виявилася успішною. Дівчина веселилася від душі й сміялася щоразу гучніше, забувши про шляхетну стриманість, що стала її другим характером.

Незабаром Ґріффітс сказав:

— Послухайте, мені страшенно незручно називати вас місіс Міллер. Філіп завжди каже тільки «Мілдред».

— Сподіваюся, вона не видряпає вам очі, якщо ви теж її так називатимете, — засміявся Кері.

— Тоді нехай теж називає мене Гаррі.

Філіп мовчки слухав їхні теревені й думав, як чудово бачити щасливих людей. Час від часу Ґріффітс доброзичливо кепкував із нього через те, що він завжди залишається таким серйозним.

— Схоже, він вас по-справжньому любить, Філіпе, — усміхнулася Мілдред.

— Він непоганий стариган, — погодився Ґріффітс і, схопивши друга за руку, радісно потиснув її.

Здавалося, наче симпатія до Філіпа додає Ґріффітсу чарів. Усі вони були непитущі, і вино одразу вдарило їм у голови. Ґріффітс зробився ще балакучішим і так розійшовся, що Кері зі сміхом благав його помовчати. Той мав ораторський хист, і пригоди в його вустах ставали ще романтичнішими й веселішими. Сам він неодмінно відігравав у них галантну кумедну роль. Очі Мілдред сяяли від захвату, і вона просила юнака не зупинятися, а той розповідав одну історію за другою. Коли в ресторані почали вимикати світло, дівчина неабияк здивувалася.

— Господи, вечір так швидко минув. Я думала, зараз щонайбільше пів на десяту.

Вони підвелися, збираючись іти, і, прощаючись, вона додала:

— Я завтра планую завітати до Філіпа на чай. Якщо матимете нагоду, приходьте теж.

— Гаразд, — усміхнувся він.

На зворотному шляху до Пімліко Мілдред теревенила тільки про Ґріффітса. Його гарна зовнішність, елегантно пошитий одяг, голос і веселий характер вразили її.

— Я справді радий, що він вам сподобався, — зізнався Кері. — А пам’ятаєте, як ви гнули кирпу, коли я хотів вас познайомити.

— Гадаю, це так мило з його боку, що він гарно ставиться до вас, Філіпе. Вам пощастило, що у вас є такий чудовий друг.

Вона підставила Філіпові личко для поцілунку. Таке траплялося нечасто.

— Я насолоджувалася сьогоднішнім вечором, Філіпе. Красно дякую.

— Не кажіть дурниць, — засміявся той, так розчулившись її вдячністю, що на очах його забриніли сльози.

Мілдред відчинила двері до своєї квартири і, перш ніж увійти, повернулася до Філіпа:

— Перекажіть Гаррі, що я шалено закохалася в нього.

— Гаразд, — засміявся Кері. — На добраніч.

Наступного дня, коли вони сіли пити чай, завітав Ґріффітс. Він ліниво опустився в крісло. У тому, як повільно рухалися його довгі кінцівки, було щось незрозуміло чуттєве. Філіп сидів мовчки, поки друзі теревенили, але почувався щасливим. Він так безмежно любив цих двох, що здавалося природним, якщо вони теж любитимуть одне одного. Те, що Ґріффітс повністю заволодів увагою дівчини, його не бентежило: ввечері він усе одно залишиться з нею наодинці; часом Кері поводився, наче люблячий чоловік, настільки упевнений у почуттях своєї дружини, що з цікавістю спостерігає, як вона невинно фліртує з іншим. Утім, о пів на восьму Філіп глипнув на годинник і повідомив:

— Вже час піти повечеряти, Мілдред.

На мить запала тиша, і відчувалося, що Ґріффітс замислився.

— Ну, мені вже час, — нарешті озвався він. — Не знав, що вже так пізно.

— Ви зайняті сьогодні ввечері? — поцікавилася дівчина.

— Ні.

Знову запала тиша. Філіпа це вже почало дратувати.

— Піду вмиюся, — звернувся він до Мілдред і додав: — Ви не хочете помити руки?

Дівчина не відповіла.

— Чому б вам не повечеряти з нами, — звернулася вона до Ґріффітса.

Той подивився на друга і зустрів його похмурий погляд.

— Я вечеряв із вами вчора, — розсміявся він. — Не хочу заважати.

— О, ви анітрохи не заважатимете, — наполягала дівчина. — Переконайте його піти з нами, Філіпе. Він нам не заважатиме, чи не так?

— Хай іде, якщо йому так хочеться.

— Тоді гаразд, — одразу ж погодився Гаррі. — Я тільки збігаю нагору та причепурюся.

Щойно він вийшов із кімнати, Філіп розлючено повернувся до Мілдред:

— Якого біса ви покликали його вечеряти з нами?

— Я нічого не могла з собою вдіяти. Було б якось дивно, якби я змовчала, коли він сказав, що не має на сьогодні планів.

— Ох, ну й дурниці! А якого дідька вам знадобилося знати, які в нього на сьогодні плани?

Мілдред злегка стисла бліді губи.

— Часом мені хочеться трохи розважитися. Я стомлююся від того, що весь час проводжу вдвох із вами.

Вони почули, як Ґріффітс важко спускається вниз сходами, і Філіп пішов до спальні, щоб умитися. Повечеряли вони в італійському ресторанчику неподалік від дому. Кері був сварливий і мовчазний, але швидко збагнув, що програє в порівнянні з Ґріффітсом, і спробував приховати невдоволення. Він добряче приклався до вина, бажаючи заглушити біль, що гриз його серце, і намагався підтримувати розмову. Мілдред, наче розкаявшись за свої слова, робила все можливе, щоб йому було приємно. Вона була люб’язна і приязна. За кілька хвилин Філіп пошкодував, що був дурнем і піддався ревнощам. Після вечері, коли вони сіли в екіпаж, щоб поїхати до м’юзик-холу, дівчина влаштувалася між двома юнаками і сама взяла його за руку. Гнів одразу кудись зник, але раптом Філіпу незрозуміло чому спало на думку, що Ґріффітс тримає Мілдред за другу руку. Юнака розітнув шалений біль, справжній фізичний біль, і разом зі страхом на думку спало те, про що він мав замислитися значно раніше: а чи не закохалися вони, бува, одне в одного? Полуда підозри, злості й недовіри заважала йому побачити, що відбувається на сцені, але Кері змушував себе приховувати, що щось не так, і продовжував розмовляти і сміятися. Потім він сповнився дивним бажанням помучити себе, тож підвівся й оголосив, що піде чогось випити. Мілдред і Ґріффітс досі навіть на мить не залишалися на самоті. Він хотів дати їм можливість побути вдвох.

— Я теж піду, — озвався Гаррі. — Просто помираю від спраги.

— Ой, ну що за дурниці, ви залишитеся й побалакаєте з Мілдред.

Філіп і сам не був певен, чому так сказав. Він залишав їх наодинці, наче намагався роз’ятрити свій нестерпний біль. Але пішов не в бар, а на балкончик, звідки міг непомітно спостерігати за парочкою внизу. Вони забули про сцену і, всміхаючись, зазирнули одне одному в очі. Ґріффітс залишався, як завжди, радісно балакучим, а Мілдред уважно слухала кожне його слово. У Філіпа жахливо розболілася голова, і він нерухомо застиг на балконі. Юнак розумів, що, повернувшись, заважатиме. Без нього вони насолоджувалися товариством одне одного, а він страждав, страждав. Час минав, і тепер Філіпові було надзвичайно соромно повертатися на своє місце. Він знав, що про нього там ніхто не згадав, і гірко подумав, що заплатив за вечерю і квитки до м’юзик-холу. Оце так вони його обдурили! Від сорому зробилося спекотно. Філіп бачив, які вони щасливі без нього. Інстинкт підказував йому залишити їх і поїхати додому, але його пальто і капелюх залишилися там, і доведеться нескінченно пояснювати, що до чого. Кері повернувся назад. Він помітив, як в очах у Мілдред промайнула тінь розчарування, коли вона побачила його, і серце Філіпа стиснулося.

— Де ви, в біса, вешталися? — привітно усміхаючись, поцікавився Ґріффітс.

— Зустрів кількох знайомих. Ми розговорилися, і мені не вдавалося піти. Я гадав, що вдвох ви тут не пропадете.

— Я чудово провів час, — запевнив Гаррі. — Не знаю, як щодо Мілдред.

У відповідь дівчина задоволено захихотіла. Цей звук був таким вульгарним, що Філіпа аж пересмикнуло від жаху. Він запропонував піти.

— Ходімо, — погодився Ґріффітс, — ми удвох відвеземо вас додому.

Філіп запідозрив, що це Мілдред підказала йому ці слова, щоб не залишатися вдвох із ним. У кебі він не взяв дівчину за руку, а вона й не пропонувала, і він знав, що її долоня весь час лежить у Ґріффітсовій. На думку спадало лише те, що це жахливо непристойно. Дорогою він подумки запитував себе, чи запланували вони вже щось таємно від нього, і кляв себе за те, що залишив їх наодинці, — щиро кажучи, він добровільно допоміг їм усе влаштувати.

— Не відпускаймо екіпаж, — попросив Кері, коли вони дісталися до будинку, де винаймала кімнати Мілдред. — Я занадто стомився, щоб іти пішки.

На зворотному шляху Ґріффітс весело теревенив і, схоже, не зважав, що Філіп здебільшого гмикав у відповідь. Кері відчував, що його друг мусив здогадатися: щось не так. Нарешті його мовчання зробилося занадто важким, щоб із ним можна було боротися, і Ґріффітс, раптово занервувавши, змовк. Філіпу хотілося озватися, але він так соромився, що не міг із собою впоратися, а час минав і нагоду легко було втратити. Найкраще було одразу дізнатися правду. Тож він змусив себе заговорити.

— Ви закохалися в Мілдред? — несподівано запитав він.

— Я? — Ґріффітс засміявся. — Тому ви так дивно поводилися цілий вечір? Звісно ж, ні, мій любий старигане.

Він спробував узяти Філіпа під руку, але той відсахнувся. Кері знав, що Ґріффітс бреше, і не міг змусити себе натиснути на сусіда, аби той запевнив, що не тримав дівчину за руку. Раптом він відчув себе страшенно слабким і розчавленим.

— Для вас це нічого не означає, Гаррі, — сказав він. — У вас так багато жінок… не забирайте її в мене. У ній ціле моє життя. Я так багато вистраждав.

Голос зламався, і юнак не зміг стримати ридання, що рвалося з грудей. Йому було страшенно соромно.

— Мій любий старигане, ви ж знаєте, що я не робитиму нічого, що може вас образити. Я занадто сильно вас люблю. Просто клеїв дурня. Якби я знав, що ви так усе сприймаєте, був би обачнішим.

— Це правда? — перепитав Філіп.

— Ця дівчина мене анітрохи не цікавить. Слово честі.

Філіп заспокоєно зітхнув. Кеб зупинився біля їхніх дверей.