Тягар пристрастей людських

68

Прокинувшись одного ранку, Філіп відчув, як запаморочилося в голові, і знову ліг у ліжко, несподівано зрозумівши, що захворів. Усі кінцівки боліли, а тіло тремтіло від лихоманки. Коли господиня принесла йому сніданок, Філіп погукав її крізь відчинені двері, повідомив, що нездужає і попросив горнятко чаю та скибочку хліба. За кілька хвилин у двері постукали, й увійшов Ґріффітс. Вони вже понад рік жили в одному будинку, але їхнє спілкування обмежувалося кивками один одному в коридорі.

— Знаєте, я почув, що ви кепсько почуваєтеся, — пояснив Ґріффітс, — і вирішив зайти подивитися, як вам тут ведеться.

Філіп сам не розумів, чому зашарівся, і запевнив, що все це дрібниці. За кілька годин із ним знову все буде гаразд.

— Гаразд, дозвольте мені поміряти вам температуру, — наполягав сусід.

— Це не обов’язково, — дратуючись, заперечив Кері.

— Ну ж бо.

Філіп запхав термометр до рота. Ґріффітс, весело теревенячи, трохи посидів біля нього на ліжку, а потім дістав термометр і подивився на нього.

— Ого, лише подивіться на це, друже, вам краще лежати, а я приведу старого Дікона, нехай вас огляне.

— Дурниці, — озвався Філіп. — Не варто так перейматися. Мені не хочеться вас турбувати.

— А ви не турбуєте. У вас температура, тож краще залишатися в ліжку. Так ви й зробите, еге ж?

Його поведінка була сповнена якогось шарму, хитросплетіння серйозності й люб’язності, і це робило юнака безмежно привабливим.

— Ви чудово знаєте, як доглядати за хворим, — пробурмотів Філіп, із усмішкою заплющуючи очі.

Ґріффітс збив Філіпові подушку, спритно розправив простирадла і підгорнув ковдру. Потім він вийшов до Філіпової вітальні в пошуках сифона з водою, та не знайшовши його, приніс зі своєї кімнати, а тоді запнув завіси.

— Зараз спробуйте поспати, а я приведу старигана, щойно він закінчить обхід.

Кері здалося, наче спливли години, перш ніж хтось з’явився. Голова розколювалася, кінцівки гули, і хлопець боявся розплакатися. Нарешті у двері постукали, й увійшов здоровий, міцний і радісний Ґріффітс.

— Ось доктор Дікон, — повідомив він.

Лікар підійшов ближче. Це був спокійний літній чоловік, Філіп бачив його у шпиталі. Кілька запитань, швидкий огляд — і діагноз готовий.

— Що скажете ви? — поцікавився чоловік у Ґріффітса.

— Грип.

— Абсолютно точно.

Доктор Дікон окинув оком убогу зйомну кімнатку.

— Чи не хочете ви лягти до шпиталю? Вас покладуть до окремої палати і доглядатимуть краще, ніж тут.

— Я радше залишуся тут, — озвався Філіп.

Йому не хотілося нових клопотів, до того ж він завжди соромився у нових умовах. Йому не подобалася думка, що в похмурій чистоті шпиталю про нього піклуватимуться медсестри.

— Я можу доглянути за ним, сер, — одразу запропонував Ґріффітс.

— Ох, прекрасно.

Він виписав рецепт, пояснив, як пити ліки, і пішов.

— Тепер вам доведеться мене слухати, — зрадів сусід. — Я ваша медсестра вдень і вночі.

— Дуже люб’язно з вашого боку, але мені нічого не знадобиться, — запевнив Кері.

Ґріффітс поклав велику прохолодну й суху долоню, дотик якої здавався дуже приємним, йому на чоло.

— Я швиденько збігаю до нашої аптеки, візьму ліки й одразу повернуся.

Незабаром він приніс пігулки й дав їх Філіпові, а потім пішов нагору по свої книжки.

— Ви не заперечуєте, якщо я сьогодні позаймаюся у вітальні, правда ж? — поцікавився він, спустившись до Кері. — Двері я залишу відчиненими, тож гукайте, якщо щось знадобиться.

Трохи пізніше Філіп прокинувся від важкої дрімоти й почув у вітальні голоси. До Ґріффітса навідався хтось із друзів.

— Послухай, сьогодні тобі краще до мене не приходити, — почув Філіп голос свого сусіда.

За кілька хвилин до кімнати увійшов іще хтось і здивувався, побачивши там Ґріффітса. Філіп почув, як той пояснює:

— Я доглядаю за другокурсником, який винаймає ці кімнати. Бідолашного скрутив грип. Віст сьогодні ввечері скасовується, старий.

Урешті-решт Ґріффітс залишався сам, і Філіп покликав його.

— Послухайте, ви ж не скасуєте сьогоднішню вечірку, чи не так? — запитав він.

— Скасую, але не через вас. Я мушу підготуватися до іспиту з хірургії.

— Не відкладайте її. Зі мною все буде гаразд. Не слід перейматися через мене.

— Гаразд.

Філіпові погіршало. Вночі він почав марити, але під ранок прокинувся від неспокійного сну. Він побачив, як Ґріффітс підвівся з крісла, укляк біля каміна і підкладав туди одну за одною вуглини. Сусід був убраний у халат і піжаму.

— Що ви тут робите? — запитав Філіп.

— Я вас розбудив? Намагався, не галасуючи, розпалити вогонь.

— Чому ви не спите? Котра година?

— Близько п’ятої. Подумав, що сьогодні вночі краще посиджу біля вас. І приніс крісло, бо подумав, якщо постелю матрац, одразу ж міцно засну й не чутиму, якщо вам щось знадобиться.

— Не варто так про мене піклуватися, — застогнав Філіп. — А раптом ви теж захворієте?

— Тоді вам доведеться доглядати за мною, старий, — розреготався Ґріффітс.

Уранці сусід відсунув штори. Після нічного чергування він був блідим і стомленим, але в чудовому настрої.

— Тепер я збираюся вас помити, — радісно повідомив він хворому.

— Я сам можу помитися, — соромлячись, заперечив Філіп.

— Дурниці. Якби ви лежали в палаті, вас мила би медична сестра, я можу впоратися не гірше за неї.

Кері почувався занадто стомленим і виснаженим, щоби сперечатися, тому дозволив Ґріффітсу помити собі обличчя, руки, ноги, груди і спину. Його сусід піклувався про хворого з чарівною ніжністю, не припиняючи підбадьорливо теревенити; потім він точно, як у шпиталі, змінив простирадло, збив подушку і поправив ковдру.

— Сестра Артур напевно впала би, побачивши мене зараз. Уранці Дікон прийде вас оглянути.

— Навіть не уявляю, чому ви такий люб’язний зі мною, — озвався Філіп.

— Це для мене гарна практика. Як чудово мати власного пацієнта.

Ґріффітс нагодував хворого сніданком, а потім пішов одягнутися і чогось перехопити. Перед десятою годиною він повернувся з гронами винограду і пучечком квітів.

— Ви страшенно добрий, — сказав Філіп.

У ліжку він пролежав п’ять днів.

Нора і Ґріффітс чергували біля нього по черзі. Попри те що юнак був Філіповим однолітком, він розмовляв із ним кумедним батьківським тоном. Гріффітс був приємним хлопцем, турботливим і підбадьорливим; але найкращою його якістю було життєлюбство, яким він мовби лікував усіх навколо себе. Кері не звик до турботи, яку інші люди отримують від матерів і сестер, тож його глибоко зворушила жіноча ніжність цього кремезного молодика.

Поступово він одужував, а Ґріффітс ліниво сидів у нього в кімнаті й розважав сусіда веселими оповідками про свої любовні походеньки. Він був охочим до дівчат і міг крутити романи одночасно з трьома, а то й чотирма; і слухати про хитрощі, до яких йому доводилося вдаватися, аби не вскочити в халепу, можна було безкінечно. У нього був справжній хист перетворювати все, що з ним відбувалося, на романтичні пригоди. Він застряг у боргах і заклав усе, чим володів, але завжди залишався доброзичливим, щедрим і марнотратним. За характером Ґріффітс був шукачем пригод. Він полюбляв людей сумнівних професій та з непевними намірами, а кількість його знайомих серед покидьків — завсідників лондонських барів була просто вражаючою. Повії вважали його своїм другом, розповідали про свої життєві негаразди, складнощі та успіхи; шахраї, знаючи про відсутність грошей, пригощали хлопця обідами і позичали йому п’ятифунтові банкноти. Ґріффітс неодноразово провалювався на іспитах, але зберігав життєрадісність, а до батькових настанов ставився з такою чарівною доброзичливістю, що тато, практикуючий лікар у Лідсі, просто не міг довго гніватися на свого сина.

— У науках я справжній бовдур, — радісно зізнавався юнак, — просто не можу працювати.

Життя було занадто радісним. Утім, було зрозуміло, що перерісши принади молодості, Ґріффітс нарешті отримає диплом і практикуватиме з неабияким успіхом. Він лікуватиме людей самими лише своїми чарівними манерами.

Філіп обожнював його так само, як у школі обожнював високих, струнких і веселих хлопчиків. Коли він одужав, вони вже були справжніми друзями: найбільше Кері тішило те, що сусід, схоже, насолоджувався, сидячи в його невеличкій вітальні, марнуючи Філіпів час своїми балачками та випалюючи незліченну кількість цигарок. Часом Кері запрошував його до шинку на Реґент-стрит. Гейвордові юнак здавався недоумкуватим, але Лоусон помітив його шарм і страшенно хотів намалювати портрет: Ґріффітс був мальовничим створінням із синіми очима, білою шкірою і хвилястим волоссям. У компанії нерідко обговорювали теми, на яких він не розумівся, і тоді хлопець мовчки сидів із доброзичливою усмішкою на привабливому обличчі, небезпідставно відчуваючи, що сама його присутність уже прикрашає їхнє товариство. Дізнавшись, що Макалістер — біржовий брокер, він спрагло почав просити у нього поради, а той із похмурою посмішкою розповідав, які статки міг би заробити, якби купив у певну мить певні акції. У Філіпа від цих розмов текла слинка — він витрачав більше, ніж розраховував, і був не проти заробити трохи грошенят тим простим методом, який радив Макалістер.

— Наступного разу, дізнавшись про якусь по-справжньому гарну нагоду, я обов’язково повідомлю вам, — сказав брокер. — Часом вони випадають. Завдання в тому, щоб дочекатися цього часу.

Філіп не міг відігнати думку про те, як добре було б заробити п’ятдесят фунтів і купити Норі хутро, яке так знадобиться їй взимку. Він розглядав вітрини крамничок на Реґент-стрит і вибирав речі, які міг би придбати на ці гроші. Нора заслуговувала на будь-які коштовності. Завдяки їй його життя сповнилося щастям.