Тягар пристрастей людських

70

Повернувшись додому, Філіп очікував знайти там листа від Нори, але не виявив і наступного ранку теж не отримав від неї звісточки. Її мовчання дратувало і водночас непокоїло. Щоденні зустрічі (якщо Кері був у місті) ввійшли у звичку з червня минулого року, тож подрузі неодмінно здалося дивним, що протягом двох днів він не навідувався і ніяк не пояснив свою відсутність. Філіп замислився, чи не побачила Нора випадково їх із Мілдред. Він не міг змиритися з думкою, що образив жінку чи змусив її страждати, і вирішив навідатися до неї по обіді. Кері подумки вже звинувачував Нору за їхню близькість, а думка про те, щоби продовжувати ці стосунки, сповнювала його огидою.

Філіп знайшов для Мілдред дві кімнати на другому поверсі будинку на Воксголл-Бридж-роуд. Там не бувало тихо, але він знав, що дівчина полюбляє гуркіт транспорту під вікнами.

«Не люблю вулиці, де всі наче вимерли і за день не зустрінеш жодної живої душі, — казала вона. — Нехай все навколо вирує».

Потім Кері примусив себе піти на Вінсент-сквер. Коли він подзвонив у двері, йому було зле від страху. Від думки, що він погано поводиться з Норою, на душі було тривожно; він боявся жіночих докорів і знав про жінчин вибуховий характер, до того ж ненавидів скандали. Можливо, краще одразу відверто зізнатися, що Мілдред повернулася до нього і його кохання до дівчини залишилося так само палким, як і раніше; йому страшенно шкода, але він більше нічого не може їй запропонувати. Потім він подумав, як гірко буде Норі, адже вона кохає його; раніше йому це лестило, і він був безмежно вдячний, але тепер це здавалося чимось жахливим. Однак жінка не заслуговувала, аби Філіп робив їй боляче. Кері замислився, як подруга зустріне його тепер, і, підіймаючись сходами, подумки перебрав усі можливі варіанти розвитку подій. Він постукав у двері. Відчував, що страшенно зблід і не знав, як приховати свою нервовість.

Нора щось працелюбно писала, але щойно Філіп увійшов, підвелася.

— Я впізнала ваші кроки, — вигукнула вона. — Де ви ховалися, неслухняний хлопчисько?

Жінка весело підбігла до Кері й обійняла його за шию. Вона раділа зустрічі. Філіп поцілував її і, намагаючись виграти трохи часу, повідомив, що смертельно хоче чаю. Нора перемішала вугілля, щоб чайник швидше закипів.

— Я був страшенно зайнятий, — невпевнено витиснув із себе хлопець.

Нора почала базікати зі своєю звичною безтурботністю, розповідаючи, що отримала замовлення на черговий бульварний романчик від фірми, для якої раніше не писала. За роботу їй пообіцяли п’ятнадцять гіней.

— Це просто манна небесна, — сказала Нора. — Знаєте, що ми зробимо з цими грошима? Влаштуємо собі невеличку відпустку. Чому б нам не провести день в Оксфорді? Страшенно хочу побачити університет.

Філіп дивився на жінку, шукаючи в її погляді найменшу тінь докорів, але Норині очі залишалися такими ж відвертими й веселими, як завжди: вона щиро раділа їхній зустрічі. Серце у нього стиснулося. Він не міг сказати їй жорстоку правду. Подруга приготувала йому тост і нарізала маленькими шматочками, наче він був дитиною.

— Ну як, тварючка наїлася? — поцікавилася Нора.

Філіп, усміхнувшись, кивнув, і жінка підпалила йому цигарку. Потім вона підійшла і сіла йому на коліна (їй завжди подобалося так робити). Нора була надзвичайно легенькою. Вона відкинулася в його обіймах і задоволено зітхнула.

— Скажіть мені щось приємне, — пробурмотіла жінка.

— Наприклад?

— Можете спробувати вдати, наче я вам подобаюся.

— Мені не потрібно нічого вдавати.

Йому не вистачило сміливості сказати їй правду. Принаймні сьогодні він не засмучуватиме її і, можливо, зможе написати все в листі. Так буде простіше. Філіп не міг примиритися з думкою, що дивитиметься, як Нора плаче. Вона змусила його поцілувати себе, але в ту мить він думав про Мілдред, про її бліді тонкі вуста. Спогади про Мілдред завжди були поруч із ним, наче щось безтілесне, але реальніше за тінь, і її образ весь час відволікав його увагу.

— Сьогодні ви якийсь мовчазний, — зауважила Нора.

Вони весь час жартували про її балакучість, і Філіп відповів:

— Ви ніколи не даєте мені відкрити рота, і я розучився розмовляти.

— Але ви не слухаєте мене, а це невиховано.

Юнак злегка зашарівся, замислившись, чи не здогадалася вона про його таємницю, і схвильовано відвів погляд. Сьогодні її невеличка вага дратувала, Філіпові не подобалося, коли жінка до нього торкалася.

— У мене затерпла нога, — пожалівся він.

— Пробачте, будь ласочка, — скрикнула Нора, зістрибуючи. — Якщо я не позбавлюся звички сідати джентльменам на коліна, доведеться худнути.

Кері старанно потупотів ногою і трохи повештався туди-сюди. Потім зупинився біля каміна, щоб жінка не змогла знову сісти йому на коліна. Поки Нора щось щебетала, Філіп думав, що вона варта вдесятеро більше за Мілдред; з нею було цікавіше і веселіше розмовляти; вона була розумніша і мала значно приємніший характер. Нора була гарною, сміливою і чесною жіночкою, а Мілдред, подумав Філіп із гіркотою, не заслуговує жодного з цих слів. Якщо в нього є хоч крапля здорового глузду, він залишиться з Норою, і вона зробить його значно щасливішим, ніж Мілдред: зрештою, вона кохає його, а Мілдред просто вдячна за допомогу. Однак, як не крути, головне — кохати самому, а не бути коханим; а його душа тягнулася до Мілдред. Він радше проведе десять хвилин із нею, ніж ціле пообіддя з Норою; а один поцілунок її крижаних уст вартий більше, ніж усі Норині любощі.

«Я нічого не можу з собою вдіяти, — подумав юнак. — Мілдред оселилася в моєму серці».

Його не обходили її бездушність, грішність і вульгарність, примітивність і жадібність, він кохав її. Краще страждати з нею, ніж бути щасливим із кимось іншим.

Коли він підвівся, збираючись піти, Нора звично запитала:

— Ну, побачимося завтра, чи не так?

— Так, — відгукнувся Філіп.

Він знав, що не зможе прийти, адже допомагатиме Мілдред із переїздом, але не міг набратися сміливості й зізнатися. Кері вирішив, що надішле телеграму. Уранці Мілдред оглянула кімнати й залишилася задоволеною, а по обіді Філіп поїхав із нею до Гайбері. Вона мала скриню з одягом, ще одну скриню з усілякими дрібничками — подушечками, абажурами, рамками для світлин (дівчині здавалося, що вони створюють затишок); крім цього, мала кілька коробок, але увесь багаж помістився на даху карети. Коли екіпаж минав Вікторія-стрит, Кері відкинувся на сидінні, аби Нора, бува, його не побачила. Йому не вдалося надіслати телеграму, а забігти на пошту у Воксголл-Бридж-роуд він теж не міг — жінка здивувалася б, що він робив неподалік від її помешкання; а якщо він уже був там, то не мав причин не забігти до неї на сусідню площу. Філіп подумав, що краще завітає до неї на півгодинки, але ця необхідність його дратувала: він гнівався на Нору через те, що мусив вдаватися до вульгарних і принизливих хитрощів, й одночасно радів нагоді побути з Мілдред. Його тішила можливість допомогти їй розпаковувати речі, а облаштовування квартири, яку він знайшов і за яку платив, дарувало чудове відчуття володіння чимось. Філіп не дозволяв дівчині втомлюватися. Йому було приємно допомагати їй, а Мілдред не збиралася робити те, що можуть для неї зробити інші. Він дістав і розвісив сукні. Оскільки дівчина більше не планувала нікуди виходити, він дав її пантофлі й зняв із її ніг черевики. Прислужувати їй було для нього справжньою насолодою.

— Ви мене розпещуєте, — сказала Мілдред, ніжно погладивши Філіпа по голові, коли він, уклякнувши, розстібав їй черевики.

Кері узяв її за руки і поцілував їх.

— Яке щастя, що ви тут.

Він розклав подушечки і рамки зі світлинами. Мілдред мала кілька зелених керамічних горщиків.

— Я принесу для них квітів, — запропонував він і гордо оглянув результати своєї роботи.

— Якщо я вже сьогодні нікуди більше не йду, то можна перевдягнутися в домашню сукню, — вирішила дівчина. — Допоможіть мені розстебнути цю, гаразд?

Мілдред повернулася до Філіпа спиною так безтурботно, наче він був жінкою. Вона не сприймала його як чоловіка. Проте серце юнака зраділо близькості, на яку натякало це прохання. Він розстебнув гачки незграбними пальцями.

— Уперше побачивши вас у кафе, я не міг навіть уявити, що колись допомагатиму вам із цим. — Філіп вимушено засміявся.

— Хтось мусить їх розстебнути, — кинула Мілдред.

Вона вийшла до спальні й прослизнула назад у блакитній сукні, прикрашеній цілим оберемком дешевого мережива. Потім Кері посадив дівчину на диван і приготував їй чай.

— Боюся, я не можу залишитися і випити з вами чаю, — засмучено повідомив він. — На мене чекає одна неприємна справа. Але за півгодини я повернуся.

Філіп сам не знав, що відповість, якщо Мілдред розпитуватиме, що це за справа така, але їй було байдуже. Винаймаючи кімнату, Кері замовив вечерю на двох і сподівався спокійно провести вечір. Він так поспішав, що сів на трамвай, який їхав уздовж Воксголл-Бридж-роуд. Приїхавши, Філіп вирішив одразу викласти Норі, що залишиться в неї лише на кілька хвилин.

— Послухайте, я лише заскочив подивитися, як у вас справи, — сказав він, увійшовши до кімнати. — Я страшенно зайнятий.

Норине обличчя витягнулося.

— Чому, що сталося?

Філіп розлютився, що вона змушує його брехати, і зауважив, що шаріється, оповідаючи про лабораторну роботу в шпиталі, на яку мусив піти. Він переконав себе, наче Нора дивиться на нього з недовірою, і це розгнівало його ще дужче.

— Ну, гаразд, нічого страшного, — сказала вона. — Завтра ви належатимете тільки мені.

Філіп, нічого не зрозумівши, витріщився на жінку. Завтра була неділя, і він сподівався провести цілий день із Мілдред. Сам собі він пояснював цю думку звичайною ввічливістю: не можна було залишати дівчину саму в чужому будинку.

— Мені страшенно шкода, але завтра я зайнятий.

Він знав, що зараз розпочнеться сцена, якої він щосили намагався уникнути. Рум’янець на Нориних щоках зробився ще яскравішим.

— Але я запросила на обід Гордонів (це був актор, який вирушив на гастролі до провінції та повертався до столиці лише на один день, і його дружина). Я казала вам про це минулого тижня.

— Мені страшенно шкода, я забув. — Філіп завагався. — Боюся, мені не вдасться прийти. Ви можете запросити когось іншого?

— А чим ви завтра займатиметеся?

— Мені не подобається, що ви влаштовуєте допит.

— То ви не хочете мені сказати?

— Я залюбки скажу, але мене дратує те, що треба звітувати про кожен свій крок.

Нора раптом змінила тактику. Вона із зусиллям зберегла над собою контроль, підійшла до Філіпа і взяла його за руки.

— Не засмучуйте мене завтра, Філіпе. Я так довго чекала на можливість провести з вами цей день. Гордони хочуть вас бачити, і ми чудово розважимося.

— Я радо прийшов би, якби міг.

— Я не надто багато вимагаю, правда ж? Нечасто набридаю своїми проханнями. То чи не могли б ви скасувати свою неприємну справу, лише цього разу?

— Мені страшенно шкода, але не думаю, що можна щось змінити, — похмуро відповів Філіп.

— Скажіть мені, що це за справа, — попросила жінка лагідно.

Йому вистачило часу, щоб вигадати дещо.

— Двоє Ґріффітсових сестер приїжджають на вихідні, і ми мусимо показати їм місто.

— Оце й усе? — радісно перепитала Нора. — Ґріффітс із легкістю знайде когось іншого.

Філіп пошкодував, що не вигадав чогось терміновішого. Яка незграбна брехня.

— Ні, мені страшенно шкода, я не можу… Я пообіцяв і збираюся дотриматися обіцянки.

— Але мені ви теж пообіцяли. Безсумнівно, ця обіцянка важливіша.

— Мені не хотілося б, щоб ви продовжували наполягати, — попередив він.

Нора не витримала:

— Ви не прийдете, тому що не хочете. Не знаю, чим ви займалися останнім часом, але вас немов підмінили.

Філіп кинув погляд на годинник.

— Боюся, мені вже час, — кинув він.

— Ви завтра не прийдете?

— Ні.

— Тоді можете взагалі більше не приходити, — крикнула Нора; терпець їй нарешті увірвався.

— Як хочете, — відрубав Кері.

— Більше вас не затримуватиму, — іронічно додала жінка.

Філіп здвигнув плечима і вийшов. Усе могло бути значно гірше, і від цієї думки на серці полегшало. Сліз вдалося уникнути. Дорогою Кері подумки привітав себе, що так легко розірвав ці стосунки. Він пішов на Вікторія-стрит і купив для Мілдред квіти.

Невеличка вечеря минула з гучним успіхом. Філіп приніс слоїчок ікри (він знав, що Мілдред її обожнює), а господиня — відбивні з овочами і солодощі. Він замовив бургундське — улюблене вино Мілдред. У кімнаті із запнутими завісами, яскравим полум’ям в каміні й одним із привезених абажурів на лампі було затишно.

— Тут справді зовсім, як удома, — усміхнувся Філіп.

— Могло бути гірше, правда? — озвалася дівчина.

Повечерявши, Кері поставив два крісла навпроти каміна, і вони з Мілдред зручно там влаштувалися. Юнак задоволено запалив люльку. Він почувався щасливим і щедрим.

— Чим хочете зайнятися завтра? — поцікавився Філіп.

— О, я збираюся до Тулз-Гілл. Пам’ятаєте нашу завідувачку з кафе? Так от, вона вийшла заміж і запросила мене на день у гості. Звичайно, вона думає, що я теж маю чоловіка.

Філіпове серце стиснулося.

— Але я відмовився від запрошення на вечерю, щоби провести неділю з вами.

Він подумав, якщо Мілдред кохає його, то запропонує в такому разі залишитися. Він добре знав, що Нора не вагалася б жодної миті.

— Ну й дурницю ви вчинили. Я пообіцяла ще понад три тижні тому.

— Але хіба ви можете поїхати сама?

— Ох, я скажу, що Еміль поїхав у справах. Її чоловік продає рукавички, розкішний пан.

Філіп мовчав, на душі зробилося похмуро. Мілдред глипнула на нього краєм ока.

— Ви ж не позбавите мене цього маленького задоволення, Філіпе? Розумієте, потім я довго нікуди не зможу піти, до того ж я пообіцяла.

Він узяв її за руку й усміхнувся.

— Ні, люба, я хочу, щоб ви гарненько розважилися. Усе, чого я хочу, щоб ви почувалися щасливою.

На дивані долілиць лежала розгорнута тоненька книжечка в синій паперовій обкладинці, і Філіп мимохіть підняв її. Це був романчик за два пенні Кортні Пейджета. Один із Нориних псевдонімів.

— Я обожнюю його книжки, — повідомила Мілдред. — Усі перечитала. Вони такі вишукані.

Філіп пригадав, як Нора якось сказала про себе: «Я маю неабиякий попит серед посудомийок. Вони вважають мене такою шляхетною».