Тягар пристрастей людських

69

Одного дня, повернувшись до свого помешкання зі шпиталю, щоб помитися і причепуритися, перш ніж звично вирушити до Нори на чай, Філіп збирався відчинити двері ключем, але їх розчахнула господиня квартири.

— На вас чекає якась пані, — повідомила вона.

— На мене? — перепитав Філіп.

Він здивувався. Це могла бути тільки Нора, але що змусило її прийти сюди, Філіп не знав.

— Я б не мала запрошувати її всередину, але вона приходила тричі й виглядала такою засмученою, не заставши вас, що я дозволила їй зайти і почекати.

Філіп відмахнувся від пояснень хазяйки й кинувся до кімнати. Серце мало не вискочило з грудей. Там на нього чекала Мілдред. Вона сиділа, але, побачивши його, одразу ж рвучко підвелася, втім, не зробила йому назустріч жодного кроку й не промовила жодного слова. А Кері від подиву теж не знав, що сказати.

— Якого біса ви тут робите? — запитав він нарешті.

Мілдред не відповіла і розридалася. Вона не затулила обличчя руками, і вони продовжували звисати вздовж тіла. Дівчина нагадувала покоївку в пошуках роботи, а на її обличчі застиг страшенно принижений вигляд. Філіп сам не розумів, які почуття охопили його. Несподівано йому захотілося розвернутися й вибігти з кімнати.

— Навіть не думав, що знову побачу вас, — урешті-решт повідомив він.

— Краще б я померла, — простогнала Мілдред.

Філіп залишив дівчину стояти там, де вона була. Зараз він думав лише про те, як заспокоїтися. Коліна в нього тремтіли. Хлопець подивився на Мілдред і розпачливо застогнав.

— Що сталося? — запитав він.

— Він покинув мене… Еміль.

Філіпове серце закалатало, і тоді він зрозумів, що досі кохає її так само пристрасно, як завжди. Йому так і не вдалося зцілитися від цього кохання. Тепер Мілдред стояла перед ним із шанобливим і поступливим виглядом. Йому захотілося обійняти її та вкрити поцілунками сльози на дівочому обличчі. Ох, якою довгою була розлука. Як йому взагалі вдалося її пережити?

— Вам краще сісти. Дозвольте я принесу вам щось випити.

Він підсунув стілець до каміна, і Мілдред опустилася на нього. Філіп змішав віскі з содовою, і дівчина, схлипуючи, випила. Потім подивилася на юнака великими очима, сповненими смутку. Під ними залягли чорні тіні. Із часу останньої їхньої зустрічі Мілдред ще більше схудла і зблідла.

— Дарма я не вийшла за вас, коли ви мені пропонували, — сказала вона.

Філіп і сам не знав, чому від цього зауваження кров прилила до серця. Він не міг триматися від неї подалі, хоча й намагався, тому підійшов і поклав руку дівчині на плече.

— Мені страшенно шкода, що ви вскочили в халепу.

Мілдред поклала голову йому на груди й істерично заридала. Капелюшок заважав їй, тож дівчина його зняла. Кері навіть і не здогадувався, що вона може так плакати. Він цілував її знов і знов, і, здавалося, це трохи заспокоює дівчину.

— Ви завжди були таким люб’язним зі мною, Філіпе, — сказала вона. — Саме тому я подумала, що можна піти до вас.

— Розкажіть мені, що сталося.

— Ох, я не можу, не можу, — скрикнула дівчина, відсахнувшись від нього.

Філіп укляк поруч із нею і притиснувся своєю щокою до її обличчя.

— Хіба ви не знаєте, що мені можна розповісти геть усе? Я ніколи вас ні в чому не звинувачуватиму.

Потрохи Мілдред розповіла йому всю історію, але час від часу вона знову заходилася в риданнях, і тоді зрозуміти щось було складно.

— Минулого понеділка він поїхав до Бірмінгема й обіцяв повернутися в четвер, але так і не повернувся. Коли Еміль не приїхав у п’ятницю, я написала йому листа, цікавлячись, що сталося, та він не відповів. У наступному листі я написала, якщо він не повідомить мені, коли повернеться, я поїду до Бірмінгема, але того ж дня отримала повідомлення від його повіреного, у якому йшлося про те, що я не маю на Еміля жодних прав і він попросить офіційного захисту, якщо я переслідуватиму його.

— Та це ж просто смішно! — вигукнув Філіп. — Як можна так поводитися зі своєю дружиною? Ви що, посварилися?

— О, так, у неділю ми посварилися, і він сказав, що я йому остогидла, але він уже так казав раніше, а потім завжди повертався. Я не думала, що він говорить серйозно. Еміль налякався, коли я повідомила йому, що чекаю дитину. Я приховувала це від нього, скільки могла, але тоді вже довелося сказати. Він кричав, що я сама винна і що слід було краще про все подбати. Якби ви тільки чули, що він мені казав! Але я вже давно знала, що він не джентльмен. Він покинув мене, не залишивши жодного пенні. Ще й комірне не заплатив, а в мене не було грошей, і хазяйка будинку грубо зі мною розмовляла, наче я якась злодійка.

— Мені здавалося, ви збиралися винайняти окрему квартиру.

— Саме так він казав, але ми винайняли вмебльовані кімнати у Гайбері. Отакий він був скупердяй. Казав, що я розтринькую гроші, але не давав мені жодного пенні.

Мілдред мала надзвичайний дар плутати святе з грішним. Філіп почувався збентеженим. Щось у всій цій історії було не так.

— Ніхто не може бути таким негідником.

— Ви його не знаєте. Тепер я до нього не повернуся, навіть якщо він приповзе до мене на колінах. Це ж якою треба було бути дурепою, щоб звернути на нього увагу. Він навіть не заробляв стільки, скільки вихвалявся. Наплів мені сім мішків гречаної вовни!

На кілька хвилин Філіп замислився. Його так глибоко зворушили її негаразди, що він навіть не міг подумати про власний зиск.

— Якщо хочете, я поїду до Бірмінгема. Знайду його і спробую все владнати.

— Ох, із цього нічого не вийде. Він ніколи не повернеться, я його знаю.

— Але він мусить вас забезпечувати. Просто так йому не відкрутитися. Я на цьому погано розуміюся, вам краще порадитися з адвокатом.

— Хіба ж я можу? У мене немає грошей.

— Я за все заплачу. Напишу записку моєму адвокатові, тому спортсменові, що був повіреним мого батька. Хочете, я просто зараз піду з вами до нього? Він, мабуть, іще не пішов із бюро.

— Ні, дайте мені листа до нього. Я піду сама.

Тепер Мілдред уже трохи заспокоїлася. Філіп сів і написав листа. Потім він пригадав, що у дівчини немає грошей. На щастя, вчора він саме отримав у банку готівку, тож міг дати їй п’ять фунтів.

— Ви такий добрий зі мною, Філіпе, — сказала дівчина.

— Я щасливий, що можу вам чимось допомогти.

— Ви досі мене кохаєте?

— Так само, як раніше.

Мілдред підставила вуста, і Кері поцілував її. У її рухах була слухняність, якої він раніше не помічав. Хіба це не варте всіх його страждань?

Потім дівчина пішла, і Філіп аж тоді помітив, що минуло дві години. Він почувався надзвичайно щасливим і не слідкував за плином часу.

— Бідолашка, бідолашка, — пробурмотів він собі під ніс. Його серце переповнилося коханням, якого він ніколи раніше не відчував.

Про Нору Кері не згадував аж до восьмої години, коли принесли телеграму. Навіть не розгорнувши її, Філіп здогадався, що її надіслала його подруга.

Хлопець і гадки не мав, що зробити чи відповісти. Він міг зустріти подругу після вистави, в якій вона виконувала роль статистки, і провести додому, як часом робив, але того вечора все його єство збунтувалося проти зустрічі з Норою. Філіп вирішив написати їй, але не міг змусити себе, як завжди, розпочати листа словами «найдорожча Норо», тому врешті-решт зупинився на телеграмі.

Він уявляв жінку й навіть відчував легку огиду від спогадів про її потворне личко з високими вилицями і крикливими кольорами. А від згадки про її шорстку шкіру в нього аж морозом сипнуло по спині. Кері знав, що після телеграми йому доведеться зробити інші кроки, але відкладав їх, як тільки міг.

Наступного дня він надіслав чергову телеграму:

Мілдред обіцяла прийти того дня о четвертій, і Філіп не сказав, що в цей час йому незручно. Зрештою, найголовніше, що вона прийде. Він нетерпляче чекав на неї, визирав дівчину у вікно і сам відчинив їй вхідні двері.

— Ну як? Бачилися з Ніксоном?

— Так, — відповіла Мілдред. — Він сказав, що у цій справі немає нічого доброго. Нічого не вдієш. Мені доведеться усміхнутися і змиритися.

— Та це неможливо! — вигукнув Кері.

Дівчина втомлено сіла.

— Він пояснив чому? — не вгавав Філіп.

Мілдред простягнула йому пожмаканого листа.

— Це ваш лист, Філіпе. Я нікуди з ним не ходила. Вчора я не могла вам сказати, просто не могла. Ми з Емілем ніколи не одружувалися. Він не міг цього зробити. У нього вже була дружина і трійко дітей.

Філіп відчув напад болючих ревнощів. Страждання були майже нестерпними.

— Саме тому я не можу повернутися до тітки. Крім вас, мені нікуди йти.

— Що змусило вас піти до нього? — поцікавився Філіп, щодуху намагаючись, аби його глухий голос звучав упевнено.

— Не знаю. Спочатку я не знала, що він одружений, а коли Еміль зізнався мені, я одразу виклала все, що про нього думаю. Після цього ми не бачилися кілька місяців, а коли він повернувся до кафе і попросив покликати мене, на мене наче щось найшло. Я відчувала, що не в змозі противитися, і мушу залишитися з ним.

— Ви його кохали?

— Не знаю. Я не могла втриматися від сміху, коли він жартував. І було в ньому щось таке… він казав, що я ніколи не шкодуватиму, обіцяв щотижня давати мені сім фунтів… він казав, що заробляє п’ятнадцять, але це була брехня, він і близько не заробляв таких грошей. До того ж мені остогидло кожного ранку йти на роботу в кафе, а з тіткою ми не дуже ладили. Вона вважала мене служницею, а не родичкою, казала, що мені слід прибирати у власній кімнаті, а якщо я цього не робитиму, то ніхто не зробить. Ох, як я тепер шкодую. Але коли він прийшов до кафе і попросив покликати мене, я відчувала, що не в змозі противитися.

Філіп відійшов від дівчини. Він опустився за стіл і заховав обличчя в долоні. Юнак почувався страшенно приниженим.

— Ви не гніваєтеся на мене, Філіпе? — жалісливо запитала Мілдред.

— Ні, — відповів Кері, уникаючи її погляду, — але мені жахливо боляче.

— Чому?

— Розумієте, я так безтямно кохав вас. Я робив усе можливе, аби вам сподобатися, і думав, що ви не можете нікого покохати. Так страшно дізнатися, що ви свідомо пожертвували всім заради того недоумка. Цікаво, що ви в ньому знайшли.

— Мені страшенно шкода, Філіпе. Я потім сама гірко пошкодувала, присягаюся.

Кері подумав про Еміля Міллера, про його бліде нездорове обличчя, неспокійні блакитні очиці та вульгарну франтуватість; чоловік завжди носив яскраво-червоні в’язані камізельки. Філіп зітхнув. Мілдред підвелася, підійшла до нього й обійняла за шию.

— Я ніколи не забуду, що ви пропонували мені побратися, Філіпе.

Він узяв її долоньку в руку і подивився на дівчину. Вона нахилилася і поцілувала його.

— Філіпе, якщо я досі вам небайдужа, тепер я згідна на все. Я знаю, що ви справжній джентльмен.

Серце Кері завмерло. Від її слів йому запаморочилося в голові.

— Страшенно люб’язно з вашого боку, але я не можу.

— Ви мене більше не кохаєте?

— Навпаки, я кохаю вас усім серцем.

— Тоді чому нам не насолоджуватися життям, якщо випала така нагода. Розумієте, тепер уже однаково.

Філіп висмикнувся з її обіймів.

— Ви не розумієте. Побачивши вас уперше, я хворобливо закохався, а тепер… цей чоловік. На жаль, у мене чудова уява, і мене нудить від одної думки про вас із ним.

— Ви такий кумедний, — озвалася Мілдред.

Він знову взяв її за руку і всміхнувся.

— Не думайте, наче я невдячний. Я ніколи не зміг би віддячити вам за таку нагоду, але, зрозумійте, це сильніше за мене.

— Ви гарний друг, Філіпе.

Вони продовжили розмовляти, і незабаром повернулася дружня невимушеність, як у старі добрі часи. Насувалася ніч. Філіп запропонував повечеряти разом і зазирнути до м’юзик-холу. Йому довелося трохи повмовляти Мілдред: вона вважала за необхідне поводитися відповідно до ситуації, а за таких прикрих обставин нікому не пасує розважатися. Нарешті Кері попросив її піти з ним, просто щоб зробити йому приємність. Мілдред така можливість видалася актом самопожертви, і вона одразу погодилася. Тепер дівчина стала більш чуйною, і Філіпу це подобалося. Вона попросила його відвести її до ресторанчика в Сохо, де вони так часто бували раніше; і Кері був невимовно вдячний, адже такий вибір підказував, що Мілдред пов’язують із цим місцем приємні спогади. За вечерею дівчина повеселішала. Бургундське вино з шинку на розі зігріло їй серце, і вона забула про свій скорботний вигляд. Філіп вирішив, що це гарна нагода завести мову про майбутнє.

— Я підозрюю, що ви не купаєтеся в золоті, чи не так? — припустив він, вибравши мить.

— У мене є тільки ті гроші, що ви мені вчора дали, та ще й довелося віддати три фунти хазяйці квартири.

— Ну, що ж, тоді я дам вам іще десять про всяк випадок. Я збираюся зустрітися зі своїм повіреним і вмовити його написати Міллеру. Можна змусити його трохи заплатити, я впевнений. Якщо нам вдасться витягнути з нього хоча б сто фунтів, вам цього вистачить до народження дитини.

— Я не візьму в нього жодного пенні. Краще померти від голоду.

— Але це огидно, що він залишив вас без копійки за душею.

— У мене теж є гордість.

Філіпу все це видавалося дещо незручним. Він мусив суворо заощаджувати, якщо хотів, аби йому вистачило грошей до того дня, коли він отримає диплом; а щоби протриматися ще рік, поки він працюватиме домашнім лікарем у своєму чи якомусь іншому шпиталі, знадобиться ще більше. Однак Мілдред так багато розповідала йому про Міллерову скупість, що йому не хотілося сперечатися через гроші, аби вона і його не звинуватила в недостатній щедрості.

— Я не візьму в нього жодного пенні. Краще проситиму милостиню. Я вже давно знайшла б собі роботу, але боюся, що це може нашкодити в моєму стані. Хіба ж не варто перейматися своїм здоров’ям?

— Тепер ви можете більше не турбуватися, — заспокоїв Філіп. — Я забезпечу вас усім необхідним, аж поки ви не зможете повернутися на роботу.

— Я знала, що на вас можна покластися. І попереджала Еміля, хай не думає, наче мені немає куди податися. Казала йому, що ви джентльмен у всьому.

Поступово Філіп дізнався, як саме вони розлучилися. Виявилося, що німцева дружина дізналася, що він крутить роман під час своїх регулярних візитів до Лондона, і пішла до його начальника. Вона погрожувала розлучитися, і на фірмі пообіцяли звільнити Міллера, якщо жінка це зробить. Еміль страшенно любив дітей і не міг примиритися з думкою, що доведеться з ними попрощатися. Поставши перед вибором — дружина чи коханка, чоловік вибрав дружину. Він завжди наполягав, що вони з Мілдред не матимуть дітей, аби не ускладнювати ситуацію, тож, коли вона більше не могла приховувати вагітність і зізналася йому, Еміль запанікував і, скориставшись першою-ліпшою сваркою, покинув коханку без додаткових пояснень.

— Коли очікуються пологи? — запитав Філіп.

— На початку березня.

— За три місяці.

Їм необхідно було вирішити, як бути далі. Мілдред оголосила, що не залишиться в помешканні, яке вони з Міллером винаймали в Гайбері, і Філіп подумав, що буде зручніше, якщо вона оселиться десь поблизу. Він пообіцяв пошукати щось завтра. Дівчина підказала, що хотіла б жити в районі Воксголл-Бридж-роуд.

— І потім теж буде близько, — підсумувала вона.

— Ви про що?

— Ну, я зможу залишатися в квартирі приблизно два місяці, а потім мені доведеться лягти до лікарні. Я знаю одне дуже поважне місце, де приймають тільки пристойних людей і беруть за тиждень лише чотири гінеї без жодних доплат. За лікаря, звичайно, треба платити окремо, але це й усе. Моя подруга там лежала, а господиня цієї лікарні — справжня леді. Я збираюся сказати, що мій чоловік офіцер і служить в Індії, а я приїхала народжувати в Лондон, тому що так буде краще для мого здоров’я.

Філіпу ці її балачки здавалися неоковирними. Тонкі риси і бліде обличчя надавали дівчині холодного й незайманого вигляду. Коли Кері уявляв, які несподівані пристрасті вирують у неї всередині, серце чомусь стискалося і кров гупала у скронях.