Служниця спостерігає

Роздiл сiмдесят п’ятий

Зараз Ензо сидить в ізоляторі у відділку. Сесілія сказала, що його затримали, взяли відбитки пальців та сфотографували. Завтра відбудеться слухання, на якому озвучать умови звільнення під заставу, та ми не зможемо сплатити, скільки б вони не сказали.

Я так хочу дізнатися як він, але все, що можу почути, — це новини від Сесілії. Діти до школи поки не йдуть — я вже стільки відгулів брала, що мої колеги, мабуть, не захваті — тож я проводжу з ними години, розмовляючи про все, що трапилося. Підозрювала, що з Ніко щось не так, але якимось чином не надала цьому великого значення. Я думала, що в нього психологічні проблеми, і що це все через мої погані гени, але насправді в усьому винен Джонатан Ловелл.

— Тато скоро повернеться? — з надією запитує мене Ніко під час вечері. Я приготувала макарони з додаванням вершкового масла. У мене навіть не вистачило сил, щоб додати сир.

— Дуже на це сподіваюся, — щиро відповідаю я.

— Але він нічого не зробив, — тихо каже Ада. — Чому він сидить за ґратами?

— Ну, ви не можете просто сказати поліції, що ви цього не робили — і вас відпустять, — пояснюю я їм. — Але не хвилюйтеся, у вашого тата чудовий адвокат. Він скоро повернеться додому.

Здається, якщо сказати це ще кілька разів, то воно здійсниться.

Повечерявши, кладу попкорн у мікрохвильовку. На диво, я не спалюю його, як минуло разу, і вмощую дітей на диван дивитися мультики та їсти розігрітий попкорн. Щойно я вмикаю фільм, у мене дзвонить телефон.

Це дзвінок із місцевого відділка поліції.

Я схоплююся з дивана й тисну великим пальцем на кнопку, щоб прийняти виклик. Прямую на кухню, коли зі слухавки лунає знайомий італійський акцент:

— Міллі?

Я ледь не розридалася.

— Ензо! Боже… Я не можу повірити, що тобі дали подзвонити…

— У мене п’ять хвилин. І все.

Важко вмістити все, що я хочу сказати в п’ять хвилин, проте це вже принаймні щось.

— Ти — ідіот. Навіщо ти зізнався?

— Заради Ади, — тихо каже він, ніби хвилюється, щоб цього ніхто не почув. — Я б зробив все заради неї та Ніко. Ти хіба ні?

— Так, — зізнаюся я. — Зробила б.

— І заради тебе, Міллі.

Це була остання крапля. Відчуваю на очах сльози.

— Ти потрібен нам тут. Будь ласка. Їй нічого не буде. Аді лише одинадцять.

— Міллі, вона перерізала йому горло складаним ножем. У неї будуть проблеми.

Ця частина історії мене бентежить. У Джонатана Ловелла було два ножові поранення. Ада штрикнула його в живіт, коли він заблокував їй вихід, але вона ніяк не могла дістати, щоб перерізати горло дорослому чоловікові. Вона не все мені розповіла — знаю лише про те, що вдарила ножем, щоб він зійшов із дороги, — і я не хотіла на неї тиснути, бо Ада й так була надто засмучена.

Тож можу лише уявляти, що відбувалося насправді. Я знайшла Джонатана у вітальні, а не в таємній кімнаті, тож, мабуть, це поранення не призвело до смерті. Думаю, він ішов за нею, але потім знепритомнів. А коли лежав на підлозі, Ада перерізала йому горло. Просто щоб впевнитися, що він мертвий.

Це страшно. Навіть для мене. Та якщо вона йшла туди з думкою, що він кривдив Ніко, і що зробить щось із нею, тоді Ада зробила все необхідне, аби захиститися.

Важко стверджувати, що подібні дії могли бути самозахистом.

— Неважливо, — кажу я. — Ензо, ти потрібен нам. Без тебе ми не впораємося. Будь ласка, розкажи всю правду, а з рештою розбереться Сесілія.

— Я не свідчитиму проти своєї доньки. Ні. Ніколи.

Ненавиджу його впертість. Але на місці Ензо я б зробила те саме.

— Ти зробив зізнання? — запитую його я.

— Ще ні, — відповідає Ензо. — Сесілія сказала цього не робити. Але завтра…

— Я прошу тебе. Не роби цього, — благаю. — Розумію, ти думаєш, що цим допоможеш Аді, але їй стане не краще, коли її батько потрапить за ґрати. Її життя буде зруйноване. Хіба ти не розумієш? Спочатку тобі потрібно повернутися до нас, а тоді ми придумаємо, що робити далі.

Я чую, як далеко хтось кричить. П’ять хвилин збігли.

— Міллі, — швидко каже він. — Будь ласка, скажи дітям, що я їх люблю. Що б не сталося.

— Ми теж тебе любимо, — відповідаю я, але впевнена, що після першого ж слова Ензо нічого не чує. Дзвінок перервався.

Сьогодні він спатиме в холодній незручній камері. Та зараз літо, тож там буде духота й дискомфорт. Можливо, після цієї ночі Ензо зрозуміє, що не зможе так ціле життя.

Принаймні я на це сподіваюся.