Служниця спостерігає

ЕПIЛОГ

МАРТА

Я зупинилася в мотелі за межами Лонг-Айленда.

Після моєї втечі Джед не шукав мене, тож я нарешті почуваюся в безпеці. Він сказав, що якщо я коли-небудь від нього втечу, то вистежить мене й здере скальп із моєї голови. Та поки що йому не вдалося цього зробити. У мене є пістолет, який мені дав Ензо, на випадок, якщо Джед з’явиться. З ним мені безпечніше.

Та я хвилююся про гроші. Джед забирав всю зарплату, тож зараз при мені те, що вдалося накопичити й невелика сума, яку дав Ензо. Можна влаштуватися на неофіційну роботу, хоча на новому місці важко щось знайти без порад знайомих. Мені знадобиться трохи часу, але я працьовита та готова себе зарекомендувати. Я так давно чекала, коли нарешті втечу від цього монстра.

І я знала, що переїзд сім’ї Аккарді буде моїм квитком у вільне життя.

Усе почалося багато років тому, ще коли я була юною дівчиною, сповненою оптимістичних планів на життя, і працювала в заможній родині. Син-підліток у цій сім’ї вважав, що всі його бажання мають виконуватися. Він мені страшенно не подобався, особливо після того, як я побачила, що з його спальні вибігла дівчина вся в сльозах. А коли міняла заплямовані її кров’ю простирадла на його ліжку, йому було весело.

Через три місяці після цього він помер.

Саме тоді я вперше дізналася про Вільгельміну Келловей, дівчину, яка згодом стала Міллі Аккарді. Це її звинувачували у вбивстві сина моїх роботодавців. Він заслужив на цю смерть, у мене навіть не було сумнівів, але присяжні так не вважали. Вона сіла за ґрати за його вбивство.

Я впізнала Міллі, коли вона прийшла разом зі своїм чоловіком оглянути 14-ий будинок на Локуст-стріт. Звичайно, вона дещо постаршала, але я зрозуміла, хто це. Було в ній щось таке, що важко забути. Щось в її очах. Провівши швидке дослідження в інтернеті, я підтвердила свої здогадки.

З того моменту я знала, що саме Міллі допоможе мені втекти від Джеда. Мені лише було потрібно, щоб вона переїхала в цей будинок.

Але всі будинки в цьому районі продавалися за шалені гроші. Стало очевидно, що сім’я Аккарді не зможе виграти цю аукціонну війну. Тому я їм допомогла. Розмовляла з потенційними покупцями, розповідаючи про дірявий дах чи плісняву на горищі. Один за одним всі почали відмовлятися. Тож, як я і думала, сім’я Аккарді купили цей будинок за вигідною ціною.

Щойно Міллі переїхала, мені дуже хотілося їй все розповісти. Я постійно дивилася у вікно, спостерігаючи за її будинком. Чекала, коли зможу залишитися з нею наодинці й виговоритися. Я була впевнена, що вона мені допоможе. Та почавши працювати на неї, я не могла знайти вдалого моменту. Щоразу, коли хотіла почати розмову, я завмирала.

Зрештою, Міллі мені не допомогла. Це зробив її чоловік, Ензо. Він так добре до мене поставився. Ензо запропонував мені допомогу навіть понад його можливості, та не приймав відмов.

Попри це, я боялася, що мені не вистачить моїх заощаджень, поки буду поневірятися світом. Тому, перед тим, як поїхати в готель і згодом вирушити далі, я востаннє зайшла в будинок Ловеллів. Припаркувалася на задньому дворі, щоб їхня допитлива сусідка не розповіла Сюзетті, що я приходила. У Сюзетти була купа прикрас та інших дрібничок, які я могла б поцупити.

Кажучи це, відчуваю провину. Адже я не злодійка. Завжди чесно та порядно жила. Це мій чоловік зробив мене такою. Сподіваюся, що більше ніколи його не побачу.

Я думала, що за п’ятнадцять хвилин встигну відібрати коштовності Сюзетти. Мені було відомо, які прикраси вона обожнює, а які могла б не помітити. У неї так багато цінних прикрас. Щоб вижити, мені вистачило б всього трьох-чотирьох штук.

Але, коли я зайшла в їхній будинок, виявилося, що пан Ловелл був удома. Я не очікувала його там побачити вдень. Тож спустившись сходами з трьома намистами Сюзетти в руках, я побачила, що він стоїть у вітальні, важко дихаючи та спираючись на книжкову шафу, що стояла біля стіни неподалік сходів. Він наче намагався зрушити її з місця своєю вагою, голосно застогнав, а тоді згорбився, схопившись за живіт. Мені стало цікаво, для чого йому відсувати книжкову шафу. Я зрозуміла, що він поранений, бо зіщулювався при кожному кроці.

— Де вона? — пробурмотів він собі під ніс. — Куди поділася ця маленька сучка.

Не встигла я зрозуміти, про що він, як Джонатан підняв очі й побачив мене. Він знав, що сьогодні мене не має тут бути, і одразу ж його обличчя затьмарилося підозрою.

— Ти? — прогарчав він. — Ти що тут робиш?

— Я… я прийшла прибрати, — і заніміла. Та в мене із собою не було жодних засобів для прибирання.

Можливо, все було б не так погано, якби не намисто в моїй руці. Якби я взяла із собою сумочку й заховала коштовності якомога далі від сторонніх очей, все склалося б інакше.

— Ти нас обкрадала! — викрикнув він. — Я знав! Казав же Сюзетті, де ділися її прикраси. Казав же тебе звільнити.

— Ні, — відчайдушно сказала я. — Я не…

Але пан Ловелл розлютився. Він марив, називаючи мене підлою злодійкою. Він наговорив мені купу жахливого, казав, що зараз зателефонує в поліцію, і мене заберуть до в’язниці. Промовляючи це, він увесь час тримався за живіт. Та все, про що я могла думати: що зі мною зробить Джед, якщо мене заарештують за крадіжку.

Напевно, він уб’є мене голими руками.

Не знаю, в який момент я помітила, що на журнальному столику біля нас лежить ніж для розпечатування кореспонденції. Щиро кажучи, події надто швидко розвивалися. Я вхопила ножа й насправді просто хотіла, щоб Джонатан замовк. Просто щоб він перестав повторювати про поліцію. Але наступна картина, яку я бачу: він лежить на підлозі, а з горла сочиться кров, розтікаючись навколо мертвого тіла.

Мені потрібно було тікати. Явно немає часу на прибирання. Особливо, коли я почула стукіт у двері. Це була Міллі.

Я вийшла через задній вхід і побачила Ензо в сусідньому дворі. Мені було страшно, що він може мене помітити, але, здавалося, що він сильно порізав об щось руку й намагався зупинити кровотечу своєю сорочкою. Ензо відволікся. І не побачив, як я вибігла на галявину, до припаркованої машини.

Згодом з новин я дізналася, що Ензо заарештували. Мені було дуже прикро, особливо після всього, що він для мене зробив. У нього самого були проблеми з грошима, але він все одно мені допоміг. Ензо дуже хороша людина, і він не заслуговує на те, щоб потрапити до в’язниці через мене. Я була за секунди від того, щоб зателефонувати в поліцію і зізнатися у вбивстві Джонатана Ловелла. Та перш ніж я це зробила, у новинах з’явилася історія, яка мене шокувала.

Сюзетта зізналася, що вбила свого чоловіка.

Я не зовсім це зрозуміла, але мені не шкода, що Сюзетта Ловелл опиниться за ґратами. Вона жахлива людина.

Останні два тижні я була переконана, що правда таки випливе. У мене не було сумнівів, що поліція постукає у двері мого номера в мотелі з ордером на арешт за вбивство Джонатана Ловелла. Але цього не сталося. Мене не заарештували. І навіть не викликали на допит.

Хто підозрюватиме служницю?