Це було двічі

31

Тієї миті Поль мало не провалив йому голову. Адже він напевно брехав про те, ким була та дівчина, адже цей негідник попри все спав із дівчиськом, адже існував цей мерзенний фільм. Адже, крім усього іншого, Ромуальд Таншон, хоч у рамках розслідування до нього не раз заходили жандарми, приховав від них цей факт: за місяць до зникнення Жулі зняла його на відео в тому мерзенному епізоді.

Він опанував себе, сидячи непорушно й опустивши ру­ки уздовж тулуба. Таншон ще дужче скоцюрбився, ставши схожим на старого хворого пса. Урешті заговорив.

— Того літа 2007 року ваша дочка часто приїздила до Жулі велосипедом, коли та закінчувала роботу. Вона чекала її біля стійки реєстрації, ми з нею часом перекидалися словом. Потім вони удвох ішли, дівчата видавалися нерозлучними, майже змовницями. Згодом Жулі почала натякати, що… що…

— Кажи далі.

Крижаний тон. На «ти». Ромуальд виклав свою історію.

— …що я приглянувся її подрузі. Я не пропустив нагоди, дав себе пошити в дурні. Молода сімнадцятирічна дів­чина, гарнюня,— і цікавиться таким чоловіком, як я. Потім Луїза почала казати мені красиві слова, звабила мене. Вона видавалася старшою від свого віку зі своїм панківським виглядом, але була не повнолітня, а я був жонатий чоловік. Мені не хотілося, щоб це розвивалося далі…

Він переплів пальці, наче дитина, яку застукали на крадіжці цукерок.

— Потім Луїза у середині липня поїхала з вами у відпустку, я вже її не бачив, і, по суті, мені полегшало. Та якось у січні вона подала мені своє резюме, мовляв, теж хоче влітку заробити трохи грошенят. Вона просто-таки запалила мене, капітане, присягаюся.

— Годі тобі присягатися.

— Те резюме було тільки приводом. Унизу сторінки було написано, що наступного вечора вона прийде до мене опівночі. Все, що мав я зробити, це відімкнути їй двері. Отак воно у нас почалося холодною зимою 2008 року…

Поль іще й досі не вірив, але в словах співрозмовника відчувалася щирість. Невже він, батько, нічого не бачив, нічого не підозрював? Усі ті ночі, коли Луїза казала, що ночує в Москато… Ніколи не згадувала вона про готель, а ще менше хотіла там працювати.

— Як довго це тривало?

— Вона… вона приходила шість чи сім разів. Я почав щось відчувати, але… Мене пошили в дурні, мов найостаннішого йолопа. Ви бачили відео. Бачили, що відбувалося. Вона, я, друга дівчина надворі, що знімає мене без мого відома…

Поль кивнув, спонукаючи його розповідати далі й відганяючи від себе образ мерзенного вусаня, що джигає­ться з його донькою.

— Наразі я нічого не підозрював, але за тиждень отри­мав анонімний електронний лист, у якому був файл, наче у шпигунському фільмі. Оцей файл, оце відео,— сказав він, киваючи на Полів планшет.— Це кляте відео. Це… ваша донька і Жулі Москато, якій я два сезони давав роботу, прозивали мене свинею, вимагали гроші, а то, мовляв, розкажуть про все дружині. Вони вимагали п’ять тисяч євро! П’ять тисяч, уявляєте?

Поль урешті сів на стілець, тому що в правому коліні неначе електричні розряди пробивалися.

— Ми ще кілька разів обмінялися мейлами, і я погодився заплатити дві тисячі євро за умови, що отримаю картку пам’яті й усі копії відео з тієї клятої ночі будуть знищені. Знаю, я був дурень, ніщо не гарантувало, що вони дотримаються своєї частки угоди, але… Словом, історія далі не розвивалася.

— Жулі зникла, перш ніж ви встигли заплатити.

Він кивнув.

— Я мав заплатити їм за місяць… Після зникнення Жулі від Луїзи не було звісток. Як на мене, ваша донька теж боялася, що ця історія випливе і зіпсує їй репутацію.

Цієї миті Поль усвідомив, що все це правда. Його охопили спогади, відчуття. Це відкриття пояснило поведінку його дочки упродовж усіх цих років.

Таншон уперше витримав його погляд.

— Може, ви не вірите мені, то запитайте у своєї дочки — і побачите, що це щира правда. Либонь, вона ніколи вам про це не казала, воліла зберігати цей секрет, адже тут нема чим хвалитися. Що ж до мене, то коли ви приходили в рамках вашого розслідування, я подумав, що ви будете говорити про ті мейли, в яких мене шантажували, що ви, мабуть, переглянули комп’ютер Жулі. Але листи з погрозами, які я отримував, надходили з іншого місця. Може, якби ви переглянули комп’ютер вашої доньки…

Він підвівся. Не Поль. Ситуація розвернулася навпаки. Жандарм відчув, як у ньому закипає гнів. Коли тривали пошуки, Луїзу допитували годинами. Як могла вона промовчати?

— Ця історія внутрішньо спустошила мене. Я був наляканий,— провадив Таншон.— Боявся, що ви прийдете сюди й заарештуєте мене. Дівчина, яка шантажувала мене, за місяць раптом зникла… Хіба можна було когось підозрювати більше?

Поль нічого не казав. Звісно, вони перевірили, де був Таншон і всі його співробітники, які добре чи й не дуже знали Жулі. Ні Таншон, ні його тодішня дружина, ні навіть Едді Лекуантр не виходили за межі готелю в суботу, коли зникла Жулі.

— Через усе це,— мовив власник готелю,— я почувався кепсько й не зумів порятувати свого першого шлюбу. Звісно, мені є що закинути, це правда, але ті двоє дівчат, що завжди трималися разом, були не янголи. Далеко не янголи.

Двері відчинилися, дружина нетерпляче помахала йому рукою. Вона розривалася між приготуванням сніданків і реєстрацією вибуття гостей готелю. Підвівшись і собі, Поль дав зрозуміти, що розмову закінчено. Зачекав, поки двері зачинилися, і погрозливо наставив на Таншона палець.

— Мундир, який зараз на мені, не дозволяє затопити тобі в рило. Але цілком можливо, що невдовзі я повернуся. У ролі клієнта.

Опинившись надворі, він відчув, що з грудей рветься крик, та вирішив приберегти гнів для дочки.