Це було двічі

9

Інститут судово-медичної експертизи був непомітний, бо містився у західному крилі, напроти відділу екстреної допомоги, у приміщеннях колишнього моргу, створеного 1929 року разом із лікарнею. Танатологічний відділ здійснював розтини, огляд живих людей,— зокрема жертв зґвалтувань або ж автокатастроф,— і обстеження тіл у будь-яких місцевостях, що перебувають під юрисдикцією бригади жандармерії. Двоє його лікарів також накладали медико-судову заборону на довідки про смерть, якщо та мала кримінальний або підозрілий характер і передбачала необхідність відкриття судової процедури.

Поля супроводжував Давид Ескіме, Луїзин хлопець. Тридцятип’ятирічний співробітник моргу разом з одним зі своїх колег забрав тіло з берега. Ескіме керував одним із двох похоронних закладів у Сагасі й регулярно мав справи із жандармерією. Його батько поховав дружину Поля, коли та померла від розсіяного склерозу вісімна­дцять років тому. Він штовхнув тяжкі металеві двері.

— Те, що сталося з цією жінкою, просто страхіття. Завжди здається, ніби такі речі відбуваються не в нас, а деінде. Божевільних скрізь вистачає.

Поль промовчав. Він і слова не промовив по обіді, тільки накази віддавав. Думки його були зайняті присутністю Габрієля Москато на місці вбивства і його дивною поведінкою. Його спантеличило те, що він знову побачив Габрієля, голомозого, з покарбованим зморшками обличчям, у стані такої розгубленості, та ще й саме тоді, коли сталася злива мертвих птахів і все містечко вразив жорстокий злочин…

У бетонному коридорі зміїлися труби, кабелі, технічні кожухи. Лампи розганяли сутінки, вихоплювали з пітьми старі візки чи крісла на коліщатах, що так і не потрапили на смітник. Брак персоналу, недостатній бюджет. Із великими труднощами лікували живих, то на мертвих уже було начхати.

Вони ввійшли до зали для розтину. Справжнісінький холодильник. Поль защіпнув свою куртку. Тільки долівку вимостили тут синтетичними кахлями. Хірургічна лампа була ще з 80-х років, решта ще давніша, на стінах жовтуваті керамічні кахлі, одна з двох умивальниць розкололася, пристрій для зважування органів безнадійно застарів. Чорна діра у стелі слугувала для провітрювання, але трупний дух садив наче кувалдою.

Луїза була вже на місці, щоб робити знімки тіла і стежити за правильним забором зразків. Вона коротко зирк­нула на батька, потім на чоловіка, з яким зустрічалася вже три місяці. Альфред Андріє, судовий медичний експерт, розглядав у світлі хірургічної лампи рентгенівський знімок. У сімдесят років цей старий чоловік, здавалося, одружився з лікарнею, вперто відмовляючись іти на заслужений відпочинок. Хто ж погодиться зайняти його місце в цій глушині? Як частенько він казав: «Настане такий день, коли я зроблю розтин самого себе».

Давид Ескіме пішов приготувати інструменти на лабораторному столі біля раковини. Персоналу бракувало, то він регулярно асистував лікареві і, як по правді, Андріє дедалі менше дотримувався правил. У маленьких містах користувалися підручними засобами і здебільшого обходилися без надто суворих протоколів.

Поль звернувся до своєї дочки. Йому хотілося знати, чи вона часом не ідентифікувала загиблу як Жулі Москато. Луїза знизала плечима. Підійшла до голого трупа, що лежав пластом на металевому столі, з простягненими уздовж тіла руками і розставленими ногами. Андріє поголив жінці голову, зробивши ще анонімнішою. Намагався витерти кров зі сплюндрованого обличчя. Жандарм поглянув на її вуха без прикрас, на блакитне око, що вже потьмяніло, зайшло поволокою і вийшло з орбіти, потім його погляд ковзнув униз, до живота з двома дірами, що були не більші, ніж монети по одному сантиму.

— Коли востаннє ставався справді кривавий злочин у нашому окрузі? — запитав Андріє.— Пам’ятаєш історію про того типа, який застав жінку в ліжку зі свояком — і зарізав обох розбитою пляшкою з-під пастису? Коли то було?

— Років два тому,— відказав Поль.— Може, три.

Андріє похитав головою.

— Справді… Швидко летить час. Гаразд, повернімося до нашої справи… Разом із твоєю дочкою ми взяли двадцять чотири мазки із зон можливого контакту зі злочинцем, а саме — з внутрішньої та зовнішньої поверхонь обох рук; із-під нігтів лівої руки — вона, ймовірно, подряпала нападника; з горла, на якому видно сліди задушення, з оральної, анальної та вагінальної зон. Зразки склистого тіла, нігтів і волосся — для токсикологічних досліджень. Взяли змиви з ділянок довкола вхідних отворів від куль.

— Труси і шкарпетки, що були в роті, теж опечатані для експертизи,— уточнила Луїза.

— І на шкарпетках майже немає слини,— додав експерт.— А в жінки з тканиною в роті її мало б виділятися чимало.

Поль знову глянув на жертву, помітив родимку в неї на лівій молочній залозі й ще одну коло пупа. Замалі, щоб бути прикметами. Він згадав, що в справі Москато батьки не вказали жодних прикмет на тілі їхньої дочки. Ні родимки, ні шраму, ні татуювання… Жулі не робили хірургічних операцій, у лікарні вона була раз чи двічі після падіння з велосипеда. Він глянув на Луїзу.

— Родимки… Ти зробила фото?

Вона кивнула. Експерт вказав на два татуювання на лівій руці трупа. Одне було зображенням барвистої матрьошки, а друге — диявола, виконане чорною і червоною барвами, із цапиними рогами, іклами і роздвоєним язиком. Старий погукав Ескіме, вони удвох перевернули тіло. Посеред спини було зображення ковбоя з гострими рисами обличчя, довгою хвилястою чуприною і стетсоном на голові. У кожній руці він тримав націлений револьвер. Луїза поробила знімки. Перевернувши тіло на спину, Андріє розвів йому щелепи і відтягнув униз нижню закляклу губу.

— Шийки деяких зубів, що вціліли після удару, оголені, я роблю висновок про наявність того, що зветься карієсом Левенталя. Я вже бачив це у героїнових наркоманів. Ця жінка вживала наркотики, але, на мою думку, з певного часу перестала, можливо, відтоді минув не один рік.

— Чому?

— Під час огляду я не знайшов жодних ознак ін’єкцій. У героїнових наркоманів усі вени спалені, випнуті. Я виявив ціанотичні вени, але ніщо не вказує на недавнє вживання. Токсиколог зможе визначити точніше за аналізом волосся, якщо покинула вона не надто давно.

Він трохи відхилився, згорбившись під халатом. Руки його тремтіли. «Добре, що його пацієнти мертві»,— подумав собі Поль.

— Ми проаналізували і сфотографували вогнепальні рани, їх дві. Вони проникаючі, не наскрізні. Постріли здійснювалися впритул, одяг поглинув більшість часточок пороху і порохових газів. Странгуляційна борозна, рани на долонях, що виникли під час опору, очевидні ушко­дження геніталій, що настали до загибелі, зважаючи на рясну кровотечу. Численні переломи обличчя, виявлені під час рентгену, сталися post mortem{2}.

— Він зґвалтував її, вбив і зробив так, щоб її не впізнали… Не хотів, щоб її ідентифікували.

— Або ж був страшенно розлючений. Згідно з нашими численними вимірюваннями, з огляду на те, що труп уже закляк, я можу зробити висновок, що смерть настала минулої ночі у проміжку від півночі до четвертої години.

— Ми вважаємо, що її вбили посередині цього проміжку, о другій годині,— уточнив Поль.— Нам здається, постріли сполохали птахів, які потім попадали. Один із них ударився об стегно нашої жертви.

Експерт кивнув.

— Це логічно. Крім того, тіло не переміщували; синюшні плями на потилиці, боках і задній частині стегон відповідають позиції, в якій його виявили. Зрештою, я вкажу це в звіті. Перейдімо до серйозних речей.

На ньому не було паперової маски, але він подав знак Луїзі, щоб вона вбрала свою.

— Все це смердить, мов холодильник, який лишили відключеним на цілі місяці. Дихай ротом, це дасть тобі змогу витерпіти те, що зараз я робитиму.

Разом із Давидом Ескіме він заходився здійснювати внутрішній огляд. Поль напнув свою маску по самісінькі очі й дивився на доньку з певним неспокоєм. Бачив, що вона силкується триматися, зустріти те, чого неможливо змалювати словами. Вона хотіла бути присутньою під час огляду, а Мартіні чи Брюне могли б узятися до своєї роботи. Навіщо зазнавати такого видовища? Жандарм уважав цю ситуацію недоречною: батько, дочка і її хлопець зібралися біля трупа, якого смерть зробила страшенно огидним, тоді як інші пішли до ресторану чи грати в боулінг. Гарне родинне зібрання…

Експерт розтинав, відрізував, зважував. Дістав дві кулі й поклав у пакет, який одразу ж опечатав. Потім узяв проби сперми з вагіни, байдужно сповістивши, що статевий контакт мав місце тоді, коли жертва ще була жива, й що, зважаючи на певні внутрішні ушкодження, безумовно мало місце проникнення одного чи кількох предметів, дуже можливо, ломаки з огляду на присутність невеличких шматочків кори. Нападник не переймався своїми біо­логічними слідами. Через відсутність здорового глузду чи просто через те, що ніколи не мав діла з правосуддям? Може, знав, що майбутні аналізи зайдуть у глухий кут?

Експерт змалював раневі канали, що лишилися від куль, рану в селезінці, в печінці й у системі кровообігу черевної порожнини. Розтинаючи шлунок, щоб проаналізувати його вміст, він заявив, що смерть настала від кровотечі, яку викликали численні рани від вогнепальної зброї. Цієї миті запах став настільки нестерпний, що Луїзу занудило.

— Із часом звикнеш,— сказав Андріє.— Ти, либонь, помітила, що Давид не бачить різниці між ароматом смажених нирок і пахощами хризантеми.

Луїза тільки знизала плечима. Нехай-но потім розбереться з Давидом, який розповідав про їхні стосунки суд­медекспертові. Треба сказати, ці двоє завжди розуміли один одного… Андріє насупився, побачивши у шлунку предмет. Він дістав його пінцетом і витер серветкою.

То була шахова фігурка заввишки п’ять сантиметрів. Точніш, тура з білого дерева. Луїза ледве чутно пробур­мо­тіла: «Перепрошую» — і, зриваючи маску, вибігла з кімнати. Давид пішов за нею. Капітан жандармерії глянув їм услід і попросив експерта покласти фігурку в пакет і опечатати. Той укинув шлунок у відро, наполовину наповнене зразками для патологоанатома.

— Шахової фігурки помилково не проковтнеш.

Поль поклав пакет до інших проб, пронумерував її і мовчки поставив дату. Хвилин за десять він скинув латексні рукавички, кинув їх до смітниці й забрав усі опечатані пакети.

— Закінчуй сам, я піду. Ти подбаєш про відро для патологоанатома?

— Як про себе. Знаєш, у мене є дві внучки — гожі, мов янголи. Мелісса і Амбра. Я планую наступного року піти на пенсію, щоб більше часу проводити з ними.

Він махнув на Поля скальпелем і вів далі:

— Знаєш, у мене мороз по спині дере, коли я думаю, що людина, здатна таке вчинити, можливо, живе у нашім краю і гуляє тими самими парками, що й вони. То зроби мені приємність: заарештуй цього мерзотника.