Це було двічі

22

Москато стиснув ту річ у кулаку.

Ланцюжок був обірваний. Перед Габрієлевими очима пропливали жорстокі картини. Він бачив Лекуантра, що лежав на його дочці на березі Арви, скидав із неї трусики. Уявляв, як він ґвалтує її, як ламає їй горло, щоб задушити, щоб застрелити її двома кулями, а потім зі­рвати цей кулон і покинути труп посеред крижаної пітьми, у шаленому пташиному вировиську. Кулон він зберіг як трофей. Зачиняючись у цьому підвалі, монстр щоразу знову смакував свої дії.

Габрієля охопило полум’я, що піднялося з грудей і сягнуло щік. Лекуантр — убивця його дочки. Він поклав кулон до шухляди, глянув на верстат і вхопив молоток. Глибоко вдихнув повітря, ступив два кроки до сходів, глянув на чорну пащеку виходу на перший поверх. І кинувся туди, усвідомлюючи, що його вторгнення закінчиться кривавою бійнею: в таких ситуаціях він себе не контролював…

У вухах його дудоніли ритмічні звуки гітар, стіни гучали, а світло ставало дедалі яскравіше, поки він підіймався нагору. Він штовхнув пучками пальців двері до передпокою і, вимахуючи молотком, увійшов у коридор. Молоток від удару закружляв у повітрі. Габрієль насилу встиг зрозуміти: в обличчя йому врізався кулак. Другий удар поцілив йому в чоло і ковзнув по черепу. Нагнувши голову, наполовину оглушений, він, скрикнувши, кинувся вперед, пхнув нападника у груди і повалив його додолу на спину. Габрієля потягнуло вперед, він упав здорованеві на груди, ударившись об Лекуантрове підборіддя, і той закричав.

Габрієль гамселив, не думаючи, його кулаки безладно гатили у порожнечу. Попри це вони майже щоразу досягали мети. Він бив, як тільки міг, та його наскрізь пронизував біль.

— Ти вбив мою дочку! Ти вбив мою дочку! Навіщо?

Лекуантр гнувся під його ударами. Коли він урешті розтулив рота, його зуби скидалися на криваве місиво.

— Ти… нічого не зрозумів…

Габрієль побачив молоток, що лежав за метр ліворуч. Він ухопив його, а велетень тим часом звівся навколішки і щосили садонув його ліктем по потилиці. Далі був тільки рейвах і галас. Габрієль побачив сині куртки, потім розлючене обличчя Поля, а потім його притиснули до підлоги. Над головою зблиснула сталь «зіґ-зауера». Йому наділи кайдани, обережно звели на ноги і поставили до стіни. Поль міцно стиснув його плечі обома руками.

— Бляха, що ти тут розігруєш?

Трохи далі Луїза з іще двома жандармами поралася біля Лекуантра. Підтримуючи, вони провели його до дивана. Без кайданів. До Габрієля долинали слова. «Зламані двері. Грабіжник. Бійка». Вони вирішили, що жертва — Лекуантр. Габрієль витер цівку крові, тернувши губами об куртку, і між двома віддихами спробував промовити:

— Треба… допитати його… Це… він… убив її… Він… убив Жулі…

Поль обернувся до колег, які дали на здогад, що ситуа­ція під контролем. Луїза оглядала засклені двері, на які показав Лекуантр. Рукою в рукавичці вона досліджувала стан замка. Капітан глянув на Габрієля.

— Ти розумієш, яку дурницю вкоїв? Я сказав, щоб ти забирався звідси! Бляха, ти не залишаєш мені вибору. Я візьму тебе під варту за незаконне проникнення до приватного помешкання.

— Я знайшов у підвалі… Кулон… Кулон Жулі…

Поль насупив брови, він знав цей погляд, стільки разів скерований у минуле. Зиркнув на Лекуантра. Той дивився на них, тримаючи коло вуст паперовий носовичок і не кажучи ні слова.

— Наглядайте за ними. Я піду перевірити дещо внизу.

Лекуантр схопився на ноги.

— Наглядати? Це я жертва, це на мене…

— Раджу вам стулити рота,— відтяв Поль.— Дозвольте нам робити свою справу, гаразд?

Він непомітно підібрав молоток і сховав до кишені. Потім пішов до сходів. Ліктем пхнув вимикач. Рефлекторно підняв синій брезент. Перед ним постали спогади. Дванадцять років тому, обшук… Вони з Габрієлем обнишпорили це місце. Згадав, як вони простукали стіни, дослідили підлогу в пошуках ляди, схованки, почуваючи, як усе всередині скрутилося в кім’ях від страху. Але не знайшли жодної, навіть найменшої вказівки.

Він підходив до верстата, і серце його калатало дедалі гучніше. Цієї миті він зрозумів, що саме побачив Габ­рієль. Ця річ, що блищить у пилюзі… Він поклав молоток і обережно взяв прикрасу долонею в рукавичці.

— Це неймовірно…