Це було двічі

81

Поль міцно стискав Корінну в обіймах. Вона плака­ла гіркими сльозами на його плечі, втупившись у камін, де згасали останні жарини. Книжка з виставки «Морг», розгорнута на сторінці з мертвим оком Жулі, лежала на столі у вітальні.

— Навіщо? Навіщо він зробив це?

Слова насилу линули з її горла. Вона відразу впізнала око своєї дитини, ще до того, як Поль розтулив рота. Він виклав їй останні офіційні висновки слідства. Сучасний митець, Андреас Абержель, багато років фотографував великим планом трупи для своєї виставки. Серед них була Жулі й інша зникла дівчина з Орлеана, Матильда Лурмель. Хто їх повбивав? І чи нема інших викрадених жертв на тих знімках, персональні дані яких були теж приховані в книжках Траскмана? Він не знав. Але Абержель і Траскман були мерзенними спільниками у злочинах, всі обставини яких іще треба з’ясувати. Щодо мертвої дівчини на березі, то вже відомо, що звали її Рада Бойкова і вона брала участь у викраденні Жулі. Її вбивцю досі шукають, він не зоставив після себе жодного сліду.

— Зараз у нас немає жодного підтвердження зв’язку між Абержелем і Траскманом,— говорив він.— Що їх поєднувало? Як вони познайомилися і як дійшли до скоєння таких моторошних злочинів? Ми не знаємо. Але ці двоє були не такі, як ти і я. Всередині них жив диявол…

Поль брехав. Він брехатиме до скону. Корінна відсунулася від нього. Сіла на дивані і, нахилившись уперед, легенько погойдуючись, втупилася в жаринки.

— Я хочу, щоб знайшли тіло моєї дитини.

За її спиною Поль тер повіки. Значить, це ніколи не скінчиться. Він відчинив скляні дверцята каміна, підкинув поліно. Полум’я помалу почало розгорятися.

— Починається інше, дуже складне розслідування. Доведеться співпрацювати з орлеанською поліцією, яка розслідує зникнення Матильди Лурмель. Потім — із паризькою поліцією з приводу самогубства Абержеля. А ще ж обшук удома в письменника. Словом, ми докладемо чимало зусиль для того, щоб перевірити всі зачіпки.

Він умостився поруч із дружиною, мовчки споглядаючи вогонь. Завтра він долучиться до Мартіні в Парижі, щоб координувати слідство з очільником окружного комісаріату. Самогубство годі заперечувати, про це свідчили відео і світлини, але поліція намагатиметься збагнути, чому фотограф пішов на це. Треба буде схитрувати, поліція не повинна дізнатися більше, ніж треба.

Потім, через кілька днів, він побачиться з Габрієлем, переконає його припинити пошуки. Це питання життя і смерті. Вони знищать записник Жулі, відформатують картку пам’яті в його телефоні, щоб не лишити жодного сліду того росіянина і трупів на складі. Будь-якою ціною треба, щоб Габрієль опинився подалі від цих жахів, почав лікуватися і відновив своє звичне життя, а то вони обидва опиняться у в’язниці.

Поль поцілував Корінну в чоло, укрив її ковдрою по самі плечі, коли вона вклалася на дивані, випивши ліки. Зробив телевізор гучніше і спустився в підвал. Замкнув двері. Розгорнув картину Паскаля Круазія, що була загорнута в простирало, поклав на бетонну долівку, полив бензином і підпалив. Портрет невідомого юнака скорчився, деформувався від палаючих бульок фарби, розпався на клапті й перетворився на попіл.

Поль подумав про те, яким же чудовиськом треба бути, щоб забрати в такий спосіб усі шанси в батьків ді­знатися долю своєї дитини. Чоловік і жінка, мабуть, досі чекають біля телефону або здригаються щоразу, як хтось дзвонить у двері. Але цей напрямок слідства не повинен існувати. Таємне товариство «Ксифопаг» назавжди має лишитися в лісовому підземеллі Карпат. І якщо той клятий «Д.К.» залишиться не покараний, тим гірше. Так чи так, ніщо вже не поверне Жулі.

Поль розгорнув попіл, зібрав його у відро і розсипав у саду. Попіл розлетівся, мов зграя чорних метеликів. Небо й далі було похмуре і гнітюче. Він глянув у долину. Вогні Сагаса мерехтіли, мов кволі лампіони, частина з яких губилася на схилі гори, далеко за квадратною територією в’язниці. Люди тут жили і вмирали, не пізнавши ні щастя, ні горя. Поль хотів бути як вони. Цього життя з дружиною і донькою йому було більш ніж досить. Проте він розумів, що треба буде боротися, щоб здобути його, хоч яке воно мало бути просте.

Він сполоснув відро, замкнув двері гаража і пошкутильгав назад до вітальні. Корінна вже спала. Поль вимкнув телевізор і, прослизнувши в ліжко до дружини, обняв її ззаду обома руками. Почувши, як тихенько б’єть­ся її серце, а в його грудях усе стискається від хвилі тепла, він зрозумів, що не все ще втрачено, й що посеред моря жорстокості жевріє надія знову віднайти кохання.