Це було двічі

71

Габрієль кинувся зі сну, коли аеробус А320 торкнувся колесами злітної смуги летовища Івана Павла ІІ в Кракові. Відразу після злету в Лілль-Лескені він знову заснув і проспав усі дві години мандрівки. Ще не зовсім оговтавшись, він узяв свою спортивну сумку в скрині над головою і ввімкнув мобільник. Жодного дзвінка.

Пронизлива холоднеча охопила його, коли пасажирів повезли автобусом із летовища у хол аеродрому. Було трохи вище нуля. Габрієль подумав собі, як неймовірно швидко усе відбувається в 2020 році: перевезення пасажирів, контроль — його речі оглядали трохи доскіпливіше, ніж в інших, з огляду на стан обличчя. Він поміняв євро на злоті, взяв в оренду невеличке авто на паркінгу «Avis» — йому порадили опцію viaTOLL, угоду з твердою сумою, яка давала змогу не платити щоразу дорожнє мито. Він запустив навігатор і ввів адресу Хмельникового шале: Насічне. Не достеменна адреса, просто назва населеного пункту. Вдова казала, що той маєток був за шість кілометрів після виїзду в селища, по шосе ДВ896. Він побачить поворот праворуч, заїде в ліс, і там це шале.

Трохи менше трьох сотень кілометрів і години чотири їзди, згідно з його навігатором. Буде вже приблизно північ. Його план був простий. Діставшись туди, знайде нічліг, а вранці піде поглянути на шале і подасться до Білостока і його медичного університету. Виїжджаючи на автостраду А4, Габрієль ніяк не міг повірити, що інтуїція привела його до Польщі, хоч іще того ж таки ранку він простував берегом на півночі Франції.

Перед мандрівкою він здійснив останній пошук в інтернеті, що стосувався району Бещад і цієї історії з полюванням на вовків, яку так полюбляв Арвель Гаека. Таке полювання справді існувало, причому в чималому масштабі. Та частина польських Карпат, до якої він прямував, була знана завдяки численним мисливським агенціям, що брали на себе всі клопоти із проживанням. За кілька тисяч євро багаті мисливці, що полюбляли натискати на спуск, приїздили зазнати вражень, від яких мороз ішов по спині,— неймовірних пригод, унаслідок яких уряд дозволяв забрати шкуру і голову звіра як трофей. Кривавий туризм, який давав змогу виживати цьому регіону, що був одним із найбідніших у країні.

Арвель Гаека був одним із таких шанувальників. У цих горах, у цих засніжених лісах він, як і ті звірі, на яких чатував, мав своє лігво. Вовк серед вовків.

Автострада розтинала безкраї поля, фари «шкоди» сягали в пітьму. Що далі рухався він на схід, то рідший ставав рух на шляхах. Він обганяв тяжкі блискучі цистерни з німецькими й українськими номерами, потім з’їхав із трисмугового шляху коло Пустині й рухався неосвітленими національними дорогами. Потрапивши на повній швидкості у першу вибоїну і подумавши, що так поламає вісь, він подвоїв пильність.

Краєвид довкруги то ширшав, то стискався, обертаючись голими ланами і лісами. Проглядали зорі, краєчок місяця осявав усе довкола зеленкуватим світлом. Бортовий термометр показував нуль градусів. Згодом температура впала ще на градус, коли автомобіль заїхав у передгір’я, прямуючи попід деревами, які так зімкнулися вгорі, що були мов руки над дахом автомобіля. Тут, у Карпатах, не було величезних скель, які він сподівався побачити, це був край диких пагорбів і лісистих гір, що простягалися ген удалину, до українського та словацького кордону.

Від тієї миті він не зустрів жодного автомобіля до Насічного. У темряві Габрієль побачив жменю будиночків із каменю, порожній скаутський табір, стару дерев’яну церкву. Далі угледів щит із вовчою головою, ще на ньому було намальоване ліжко і стрілка, яка вказувала ліворуч: «Wolf Inn». Вовчий готель. Повна програма.

Габрієль зупинився біля величезного всюдихода, що сяяв новизною. На рецепції він відчув себе дичиною, яку уважно розглядають. У барі гурт чоловіків у камуфляжних куртках і штанах захисної барви обернувся до нього, тримаючи в руках кухлі з пивом. Якби він шукав ще в’язкішу атмосферу, ніж у готелі «Бескид», то тут знайшов би її напевне. Це скидалося на обстановку у фільмі «Драку­ла» Брема Стокера. Усе довкруги: опорядження, афіші — нага­дувало про полювання, було присвячене міфам про вовків. На підвищенні стояв величезний вовцюган, сплетений із соломи. Морда його була зморщена, зуби ви­шкірені, і весь він був образом звіра, якого належало вбити.

Співробітниця готелю звернулася до нього кепською англійською. Габрієль нічого не второпав і урвав її. Нічний тариф був величезний — відповідав сумі в понад півтораста євро — та він мовчки заплатив. Узяв ключ, піднявся нагору і ввійшов до кімнати. Усупереч прогнозам вона варта була тієї ціни: ліжко king size, широка ванна з масажними струменями, дороге опорядження. І одна деталь, що просто-таки вбила його: відбитки вовчих лап у навощеній долівці.

Скоро перша година ночі. І далі жодних звісток від Поля. Невже ті світлини завели в глухий кут? Може, Поль не знайшов родимої плями на виставці Абержеля? Габ­рієль певен був, що колишній колега підстрибнув би до стелі, дізнавшись, де його товариш зараз перебуває.

Габрієль швиденько умився, скинув джинси, але в руці тримав запальничку з вовчою головою, яку знайшов у кишені. Вовча голова… Чудернацький збіг. Уклався під простирадла, які ще пахнули свіжістю, і клацнув запальничкою. Вона увібрала кисень, затріпотівши кволим пломінцем, потім заяріла у пітьмі.

Він погасив її з глибоким переконанням, що його епопея в цій чужій країні не буде марною.