Це було двічі

28

– Прошу! Мені здається, це не завадить хоробрим нічним працівникам, надто ж у таку кляту холоднечу.

Поль щойно вийшов до криміналіста з двома стаканчиками гарячої кави. Щоб підтримати сили, він весь час приймав високі дози кофеїну. Минулі день і ніч видавалися йому нескінченними.

Седрік Дамеус затоптав цигарку, потім відпив ковток темного напою і скривився. Поль щоразу згадував Моргана Фрімена, коли його зустрічав. Експерт був єдиний темношкірий у бригаді, та й діти його були єдиними муринами у початковій школі Сюзанн-Блін у Сагасі, а дружина була єдиною чорношкірою жінкою в лікарні, де працювала молодшою медсестрою. Седрік жбурнув недопитий стаканчик у смітницю і повів Поля до лабораторії.

Та споруда була далека від архітектурної вишуканості, але функціональна. Коридор із брунатним лінолеумом вів у дві зали і три лабораторії для аналізів, доступ до тієї, де робили аналізи ДНК, здійснювався через шлюз і в спеціальному вбранні. Пройшовши повз ту кімнату з обмеженим доступом, жандарм помітив штани і трусики жертви, що висіли і лежали частково порізані у великій прозорій коробці. На хімічних столах на повну потужність працювали ампліфікатори ДНК і термоциклери.

— Я не сказав вам по телефону, але ми знайшли чималу кількість сперми на трусиках. Тієї самої, яку вилучили з вагіни і на краях стегон.

Поль замислено зупинився перед вікном.

— Таке враження, наче жертва наділа трусики після сексуального контакту?

— Атож, либонь, воно так і було.

Вони рушили далі. Той аналіз не узгоджувався з гіпотезою про зґвалтування на березі з подальшими пострілами. Труси, які були спущені до колін жертви, не могли містити слідів сперми, хіба що ґвалтівник надів їх, а потім знову опустив після статевого акту, а це не мало жодного сенсу. Поль дедалі дужче підозрював, що статевий акт стався до того страшного вбивства. Що ті дві дії відбулися окремо.

— Завтра, зрештою, незабаром, я надам вам профіль ДНК осіб, що мали контакт із кулоном,— сказав Дамеус.— Я робив висновок тільки на підставі органічних слідів, що зостались на тій прикрасі.

— А що зі зразками ДНК, які взяли у Габрієля Мос­като?

— Вони зараз досліджуються. Оскільки, як ви просили, їх вивчають передовсім, то результати будуть уранці. Що з тим Москато? Я долучився до групи, коли він покинув жандармерію, не знав його до ладу і гадаю, що… Зрештою, ваша нога…

— Це все непросто,— відтяв Поль.

Дамеус не наполягав. Вони звернули в залу, де у металевих шафах лежали цілі стоси грубих опечатаних конвертів — у них містилися пакети зі зразками для аналізів із місця події, як-от скалки скла, що їх зібрали після пограбування. Був там і посуд для лабораторних досліджень, набори комбінезонів, торби для сміття… На столах лежали звірячі щелепи й кістки — зі справ про отруєння котів і собак, що тяглися роками, а на протилежному боці, на шматку білої марлі, лежав кулон, який їх цікавив.

Поль надів латексні рукавички, які взяв у коробці поблизу.

— Не варто,— сказав Дамеус.— Я вже казав, що взяв необхідний генетичний матеріал. Кулон знову у вашому розпорядженні.

Дамеус узяв його за ланцюжок і опустив Полеві в долоню. Книжка була сантиметрів зо три заввишки й зо два завширшки, завтовшки із сантиметр. Криміналіст простягнув лупу.

— Прикраса неймовірна. З матеріального боку — нічого коштовного: срібний ланцюжок, книжка з латуні й олова, але її оригінальність полягає в задумі. Розглядаючи її в лупу, я зовсім випадково виявив одну деталь у круглому рельєфі на обкладинці книжки. Ось гляньте.

Поль узяв лупу. Навіть крізь збільшувальну лінзу він не побачив нічого незвичайного й покрутив головою. Експерт узяв лупу і натиснув голкою на виступ у рельєфі, який піддався — і завмер у тому положенні.

— Механізм? — здивувався Поль.

— Не знаю, чи відомий вам принцип секретних японських скриньок. Це дуже гарно інкрустовані скриньки, що відмикаються серією складних таємних маніпуляцій. Натиснути в одному місці, смикнути в другому. У них ховають предмети. Найскладніші механізми потребують виконати до сімдесяти дій у чітко визначеному порядку, щоб дійти до кінця. Це не макет книжки, а складна система, виконана за зразком тих скриньок.

— І ви зуміли її відімкнути?

Усміхнувшись, Дамеус кивнув.

— Ще хлопчаком я цілими днями вишукував у гендлярів старими речами різні складні механізми. А ця підвіска — не така вже й складна, щоб сидіти над нею цілими днями. Ну… якщо знаєте, де треба шукати. Достатньо чотирьох дій.

Він обернув кулон, натиснув один виступ на обкладинці, потягнув за другий і втопив останню крихітну кнопку, орудуючи тією-таки голкою ззаду кулона.

— Гарна робота,— зазначив він,— неймовірна точність, зважаючи на невеликий розмір книжки. Варто було б розібрати механізм, щоб побачити, як він улаштований, але цього неможливо зробити, не поламавши його. Таких речей у крамниці не придбаєш! Це рідкісна дорога річ. Як на мене, таку може мати тільки щирий поціновувач. Мій син сказав би: «Піратська штучка». Для демонстрації я лишив усередині річ, яка там містилася.

— Що за річ?

— Не хочу псувати сюрпризу…

Де Жулі могла взяти таку річ? Чому збрехала про її походження? Поль був зачарований, його мучила нетерплячка. Враження було таке, наче він чекає фінальної сцени у фільмі Гічкока, той кулон був славетним Макгаффіном із фільму «Моторошні криваві пригоди Жулі Москато».

Знову клацання. Обкладинка трохи відхилилася. Дамеус показав приховану нішу. Великим і вказівним пальцями дістав те, що, цілком імовірно, приховала Жулі дванадцять років тому, але до сьогоднішньої ночі ніхто його так і не виявив.

Картку пам’яті.