Це було двічі

26

Не затримуючись, Луїза дійшла до свого кабінету. Бліде світло екрана відбивалося у її вогких очах, що почервоніли від утоми.

— Як почувається Москато? — запитала вона.

— Він сидить на лаві в камері попереднього ув’язнення, і мізки у нього в такому стані, наче в них загнали кулю сорок четвертого калібру. Як він може почуватися, на твою думку?

Луїза була надто зморена, аби відповісти, що він міг би й утриматися від прикрих коментарів. Клацнула мишкою.

— Я хотіла показати те, що виявила, перш ніж лягти спати. Мене зацікавило татуювання жертви, і я пошукала…

— Це може почекати до ранку?..

— Отже, стосовно диявола — ну, тут нічого оригінального сказати не можу,— вела далі вона, не звертаючи уваги на батькові слова.— Грішний янгол, символ зла, біблійна конотація, отака маячня. Його пречудово видно на передпліччі. Це радше чоловіче татуювання. Жінка хотіла, щоб із першого погляду було зрозуміло, з ким маєш справу…

Поль потай зиркнув на дочку, поки вона виводила широким планом друге татуювання, виколоте на лівому біцепсі. Подумав: чи Луїза вже переступала поріг салону з татуювання? Уявив на її сідниці або ще де-небудь малюнок змії, що обкручується довкола хреста. У неї наприкінці підліткового віку був період бунтарства — вони з нею цілими днями сварилися й діалогу в них не виходило.

— Матрьошка, славетна російська лялька. Якщо глянути побіжно, нічого особливого. Це зараз у моді, всі таке наколюють, і воно не означає, що ти маєш зв’язок із Росією. Якщо ж глянути уважніше, можна помітити тут доданий до образу малюнок маленького пістолета. А ось тут, на одній із пелюсток квітки, малюнок черепа.

Поль справді побачив ті деталі, які, на його думку, мало що означали. Дочка вивела на екран останнє татую­вання, яке займало більшу частину спини.

— Оце найбільше вражає,— сказала вона.— Ковбой із двома револьверами, один із них націлений на вас. Цього татуювання не видно, коли людина в одязі, але воно чимале, а отже, важливе для неї. Татуювання завжди має сенс для його власника, воно…

— Облиш ці уроки, переходь до найважливішого. Вже третя година ночі.

Луїза зітхнула.

— Якщо дозволиш мені скінчити… Спершу я не дуже знала, де шукати. Але матрьошка спонукала мене понишпорити серед російської символіки…

Вона вивела на екран фото чоловіка з голим торсом і вузлуватими м’язами, якого Поль не хотів би зустріти в темному місці. Все його тіло було вкрите татуюванням, на обличчі — павутиння. Луїза показала на малюнок ковбоя, що містився на правому грудному м’язі й був подібний до того, що виколотий на трупі.

— Ці татуювання притаманні тим людям, що належать до «братви»,— сказала вона.— Російської мафії.

Капітан відчув, як по спині йому пробіг мороз. Було щось дивне, неймовірне, що це слово промовлене посеред ночі, в простому кабінеті бригади, загубленої в горах Савої. Луїза потрапила в ціль і пишалася цим.

— «Братва» — це велетенський спрут, що складається з кількох тисяч кримінальних угруповань, розкиданих по всій Європі. Вона діє у всіх галузях, що дають змогу за­роб­ляти брудні гроші. Про…

— Знаю. Продаж наркотиків, зброї, торгівля людьми, убивства, викрадення, кіберзлочини… Групи, що часто діють автономно, складаються з трьох-чотирьох членів, які загублені між населенням, у Росії чи за її межами. Їх неможливо виявити…

Поль так нахилився до своєї доньки, наче хотів її проковтнути. Його нейрони оберталися із шаленою швидкістю. Підтверджувалася гіпотеза, що народилася кілька хвилин тому в його голові.

— Що означає ковбой?

— Він показує, що його власник ладен піти на ризик за гроші. Докласти рук на фронті, якщо хочеш.

— Найманець.

Луїза впала в крісло і покрутила головою туди-­сюди, щоб розім’яти закляклі м’язи шиї. Тоді позбирала шкур­ки від очищених яблук, розкидані на столі, й укинула їх у пластиковий мішечок. Напевне, для сусідських курей, яких тримали в курнику за помешканнями жандармів.

— Що робити членові російської мафії тут, у Сагасі? У нас було чимало пограбувань останнім часом, але вони радше стосувалися торгово-промислових підприємств інших країн Сходу.

Полів телефон задзеленчав. Він відповів. Звівши очі до вікна, угледів червоний жарок цигарки, що світився у темряві. Йому подавав знаки експерт із лабораторії. Поль помахав йому, давши зрозуміти, що йде, і поклав слухавку.

— Чого він хотів? — запитала Луїза, зашморгнувши блискавку своєї куртки.

— Це з приводу кулона, я дізнаюся. Іди до свого хлопця і добре виспись, скільки ще лишилося тієї ночі. Завтрашній день буде довгий.

Сидячи перед екраном комп’ютера, Луїза широко позіхнула. А Поль подумав, що в тому світлі, із чорними колами під очима, дочка постаріла на кілька років і мов дві краплі води стала схожа на свою матір.