Це було двічі

21

Викрадення… Незаконне позбавлення свободи… Убивство… Слова роїлися в його голові, мов ті шпаки.

Невже він мав ось-ось відкрити істину після двана­дцяти років пошуку? Був якийсь зв’язок між його дочкою та іншою зниклою дівчиною — Матильдою Лурмель? Рухаючись навпомацки вітальнею Едді Лекуантра, він почував, як стискаються в клубок його м’язи, наче тіло відчувало те, чого не знала голова. Його привела сюди низка подій, що скидалися на маленькі білі камінчики, за якими він ішов.

Він не зміг зачинити скляних дверей, тому що був пошкоджений паз, у який заходив язичок замка. У дім ринуло холодне повітря. Він здригнувся, коли в мертвій тиші пронизливо задзеленчав мобільник. Номер Поля. Габрієль урвав дзвінок. Знав, із якої причини телефонує йому жандарм: либонь, отримав результати аналізу ДНК того тіла, яке знайшли на березі. Почуваючи, як стиснулося в горлянці, й очікуючи голосового повідомлення, він оглянув вітальню. Труси, шкарпетки, розвішані на алюмінієвій решітці для просушування. Пляшка віскі на низькому столику, поруч порожня склянка. Біля вхідних дверей — пара теп­лих пантофель. Домівка самотнього чоловіка, який живе, наче схимник, дні його зводяться до збирання простирадл у безликих кімнатах і в прибиранні туалетів.

Він підійшов до підставки під телевізором, відчинив дверцята. Рівненько складені DVD-диски, видно назви на корінцях. Габрієль ввімкнув екран свого телефону, щоб прочитати їх. Фільми жахів, воєнні картини, детективи. Він витяг кілька штук, відкривши другий ряд. Порно. Старі класичні фільми, проте є і екзотичні повнометражні фільми, як видно з обкладинок,— латекс, покірні жінки, домінування…

Він випростався, пошукав бібліотеку чи взагалі якісь книжки, але марно. «Не з тих, що читають детективні романи»,— казала Соленна. Та Лекуантр міг приховувати свою гру, як оті порнофільми. Позачинявши всі шухляди, він вийшов у передпокій і почав спускатися у підвал, не відриваючи очей від екрана, який нарешті сповістив, що є повідомлення.

«Це Поль. Зі мною зв’язалася Соленна Пелтьє. Знаю, що ви ходили на гідроелектростанцію, знаю про новий напис і напад на вас. Вона сказала мені й про те, що ти збираєшся до Лекуантра, причому не задля того, щоб привітатися з ним. Вона боїться за тебе. Не роби цієї дурниці й зателефонуй мені».

Габрієль вимкнув повідомлення, лютуючи на Соленну. Роззирнувся довкруги. Велосипед під стіною, поливальні шланги, садові ножиці. Посеред гаража машина для стрижки газону, для обрізування кущів. Лекуантр не заїжджав сюди автомобілем і використовував це приміщення як комору. Габрієль підняв тент, яким було вкрито дрова — і побачив металеві посудини різних розмірів. Із синьою фарбою, з лаком, з білилами. Щіточки стирчали у вайт-спіриті, в каламутній воді, але червоної фарби тут не було. Він підійшов до верстата, що стояв ліворуч, завалений різними інструментами. Робоче місце було вкри­те курявою, підлога теж, тільки поблизу металевої ша­фи з численними шухлядами не виявилося пороху: там видніли сліди.

Хтось топтався тут, саме на цьому місці.

Він узяв садові рукавички і надів їх, перш ніж оглянути ручки шухляд: на четвертій було менше пилюги. Він висунув її і посвітив телефоном, щоб подивитися зблизька. Перед ним постало обличчя Жулі.

Габрієль знайшов там три листівки, видрукувані цілу вічність тому його об’єднанням. Він спробував не піддаватися емоціям. За тієї пори ті листівки були, мабуть, по всьому місту, лежали у всіх крамничках. Лекуантр, певне, взяв кілька і врешті поклав сюди. Та це не пояснювало нещодавніх слідів. Чому той чоловік відчинив шухляду через дванадцять років після зникнення його дочки?

Раптом Габрієль почув гуркіт мотора. В невеличкому проміжку між дверима гаража і землею затанцювали світляні смуги. Рипіння ручного гальма, вимкнено запалювання. Лекуантр попрямує сходами, зайде передніми дверима: Габрієль не встигне втекти через вітальню, якою прийшов сюди. Може, йому треба зайти простісінько в гараж? Напасти на нього і вимагати, щоб той усе пояснив про ті листівки?

Він затамував подих, коли метрів за п’ять від себе почув скреготіння ключа в замковій шпарині: Лекуантр мав пройти крізь підвал. Габрієль кинувся у глиб приміщення, сховався за купою дров і опустив тент. Широке пластикове запинало затулило його, але Габрієль міг дивитися крізь діру в ньому.

Перед ним рухалася велетенська тінь. З лампи, що увімкнулася на верстаті, вдарило яскраве світло. Лекуантр мав такий самий вигляд, як і в готелі: згорблена спина, втягнута в широкі плечі голова. У куртці його постать видавалася ще більшою. Габрієль подумав, що він скидається на людожера. Чоловік зачинив двері, що складалися гармошкою, і зупинився перед шафою, помітно занепокоєний. Він утупився в долівку. Габрієль затамував подих: невже той помітив його сліди в пилюзі?

Здавалося, Лекуантр не відреагував на ті сліди, адже повернувся спиною і став перед верстатом. Висунув одну шухляду із шафи й на кілька секунд завмер перед нею. Габрієль небагато бачив, але певен був, що велет дістав одну листівку і тепер тримав її в руці. Почулося скреготіння металу, потім Лекуантр зачинив шухляду, знову відчинив її, зачинив, походив туди-сюди приміщенням, наче йому затьмарилося в голові. Хвора людина. Що це його так розтривожило? Про що він думав? Хвилин десять минуло в тому дивному божевіллі, а потім він вимкнув світло і рушив до сходів, пройшовши майже за метр від тенту. Потім нагорі пролунала музика.

Габрієль вибрався зі схованки. Власник цієї халупи був якийсь незрозумілий. Невже той труп на березі так його розхвилював? Габрієль знову підійшов до шафи, щоб збагнути цю чудернацьку поведінку. Тихенько потягнув шухляду на себе. У світлі мобільника щось блиснуло. Він узяв той предмет — і мало не знепритомнів.

Малесенька книжечка на ланцюжку.

То був кулон Жулі.