Це було двічі

79

Габрієль приголомшено притулився до стіни, перед очима в нього попливли темні метелики. Від дурманного запаху формаліну у нього запаморочилося у голові. Він попросив Адамовича провести його надвір. За п’ять хвилин вони сиділи на лавці під корпусом. Габрієль посинів і конвульсивно хапав повітря роззявленим ротом.

— Поясніть,— пробурмотів він.

Викладач коротко кивнув студентам, які привіталися з ним. Руки він тримав у кишенях халата, наче йому було холодно. На обличчі завмер поважний вираз, якого не могло прогнати навіть сонячне проміння.

— Наприкінці 90-х років Дмитро Калінін винайшов техніку на основі ацетону, яка полягала в тому, щоб видалити всю воду з людських і тваринних клітин і в такий спосіб убезпечити труп від гниття. Потім він застосував полімеризацію з використанням силікону, епоксидного клею чи поліефірних волокон, що надало тілу пластично­сті й цілковитої податливості. Потім він звільняє тіло від шкіри, щоб показати у всій розмаїтості мускулатури, вен, артерій і внутрішніх органів. І тоді він може надати трупам, вільним від шкіри й від функції гниття, пози, подібні до тих, яких набувають живі істоти в процесі своєї діяльності. Наприклад, коли гуляють, танцюють.

Габрієля заполонили образи. Він уже чув про це, вже бачив ці страшні видовиська в репортажах, по телевізору.

— Калінін — російського походження. Блискучий ана­том, тривалий час працював у дуже відомій медичній академії в Новосибірську, у Сибіру, а потім перебрався до Польщі, щоб присвятити себе науковій роботі й поширити свій унікальний метод у всьому світі. Там він створив приватний інститут пластинації. Відтоді наш університет і ще два інші поблизу почали постачати йому тіла для нау­кових досліджень.

Сибір, росіяни… Габрієлеві важко було зосередитися на словах викладача. Жахлива думка, немов пік усіх його відкриттів, зринула в його голові.

— Калінін зробив справжнісіньку революцію в макро­скопічній анатомії. Колись у нього були суто педагогічні й похвальні наміри: він хотів зробити доступним знання анатомії для студентів, а заразом і для всіх смертних. Як ми функціонуємо? Із чого ми збудовані? Якось під цим приводом Калінін зібрав тридцять тіл без шкіри і зробив першу такого роду виставку в Польщі. Сталося це незадовго до 2000 року. То була подія, що зазнала блискавичного успіху. Люди приїздили з усієї країни й навіть із сусідніх держав, щоб побачити ці чарівливі людські скульптури. Внаслідок такого інтересу ці «пластинати», як їх назвали, покинули пластинаріум і були виставлені скрізь, від Токіо до Сан-Франциско, під назвою «Inside Body»… Ці виставки широко обговорювалися, критикувалися, що, звісно, сприяло виникненню 2003 року найпопулярнішої в світі мандрівної виставки.

Габрієль уявив відвідувачів, що нестямно захоплюються трупами без шкіри, в яких відібрали право на мирний спочинок. Безіменні тіла, що жили, дихали, тепер голі, обдерті, пошматовані були навічно виставлені для споглядання будь-якого відвідувача. Він подумав про Жулі, про Матильду. Ці думки були нестерпні для нього.

— То він і далі таким зайнятий? — запитав він, розглядаючи свої розтулені тремтячі долоні.— Його музей, зв’язки — все це й зараз існує?

Викладач кивнув.

— Більше, ніж будь-коли. На сьогодні їх бачили понад двадцять п’ять мільйонів відвідувачів. Зачарованість бере гору над страхом перед трупом. Калінін знай затуляється своїми академічними ступенями й анатомічними традиціями доби Відродження, щоб виправдати свою конт­раверсійну працю. Леонардо Да Вінчі, Везалій… Розтин завжди був способом відбору для подальшої підготовки фахівців. Щоб убезпечитися від будь-якої полеміки, Калінін навіть винайняв медиків, що читають лекції в пластинаріумі, там є зали для лекцій, виставок, і кімнати, обладнані для роботи з тілами. У нього є сторінка в мережі, де він перепродує пластиновані шматки трупів більш ніж чотирьом сотням лабораторій та університетів — органи, м’язи, кістки — для «освіти і на­вчання студентів». Декотрі такі шматки є навіть у нас, у наших класах. Що ж до кількості тіл, більша частина яких перебуває в пластинаріумі, то там їх понад чотири сотні, з них сотня тварин…

Чотири сотні… Габрієлеві заціпило.

— Але дурних нема,— вів далі викладач.— За науковцем криється митець, який прагне визнання і хоче лишити свій слід. У кожної «скульптури» є легенда з на­звою, датою створення і підписом Калініна. Цей спосіб творення вписується в історичну традицію мистецтва, дає змогу впізнати, що це не медицина, а дещо інше, що в цьому немає нічого наукового. Калінін тут створив форму межового мистецтва. Він полюбляє скандали. Сьогодні він сягнув небаченого рівня порушення і блюзнірства. Він дійшов до того, що створив парні пластинати, які імітують статевий акт, вагітних жінок… Він платить довічну ренту польському баскетболістові на зріст два метри сорок вісім сантиметрів, який нездужає на серйозну хворобу, за його майбутній труп. Церква нічого не змогла вдіяти, бо немає ніяких чітких правових підстав.

Адамович глибоко зітхнув.

— Якби Калінін показав публіці прості тіла в домовинах, то ніхто не захотів би їх побачити. Але надавши їм мистецьких назв, він привабив маси. Люди розглядають анатомію, наче жахливу картину. Хіба мистецтво не є втіленням живого в неживому? Декотрі із цих «творінь», якщо можна так сказати, нагадують витвори Сальвадора Далі, Мікеланджело, Йозефа Бойса, від яких він у захваті.

— І ви й далі постачаєте йому те, що він розглядає як сировину.

— Не я. Я лиш викладач, який не завжди згоден із моїм начальством, надто із цього приводу. І можу сказати, що навіть на нашому факультеті точаться неабиякі суперечки. Але ні для кого не секрет, що тут крутяться неабиякі грошенята. Калінін сьогодні платить за кожне тіло цілий статок. Крім того, люди ще за життя дають йому згоду на те, щоб їхні трупи використовувалися для цієї мети. Може видаватися дивним, але для декотрих потрапити до рук Калініна, опинитися в музеї є альтернативою руйнуванню тіла, способом існувати вічно… Декотрі викладачі кажуть жартома, що ті, хто надає своє тіло пластинаріуму, роблять це задля того, щоб безоплатно повернутися до життя.

Він замовк, наче його твердий диск раптом зупинився, потім глянув на Габрієля.

— Тепер ви розповідайте.

Габрієль втупився в землю, поринувши в думки, зіниці його були розширені. Перед ним знову стояли два трупи, які трейлер занурив у кислоту, щоб вони цілком зникли з лиця землі. Трупи, які Калінін придбав тут, в анатомічній лабораторії, щоб офіційно зняти з них шкіру…

Але цього він так і не зробив.

— Його цікавило тільки отримання сертифікатів,— пробурмотів він крізь зуби.

— Прошу?

Габрієль випростався і зиркнув на співрозмовника, який сидів поруч на лавці.

— Дякую.

Поки медик устиг щось уторопати, він підвівся і хутко пішов звідти, втягнувши голову в плечі. Долучився до гурту студентів, пройшов крізь браму і зник на вулиці. Якщо польська поліція невдовзі допитуватиме його, то цілком можливо, що Стефан Адамович розповість їм про француза, та не зможе описати його набряклого обличчя. Пояснить, що той дивак шукав інформацію про два тіла, К417 і К442, показував жахливі світлини, де розчинялися трупи. Поліція дошукуватиметься, чим мотивувався чужинець. Звісно, вони прийдуть у пластинаріум, знайдуть сертифікати в належній формі, видані в медичному університеті Білостока, і попросять, щоб їм показали трупи, які значаться в цих документах. І побачать їх. І нічого не зрозуміють. Тому що правда перевершує те, що може уяви­ти нормально розвинений мозок.

Підійшовши до автомобіля, він отримав повідомлення від Поля: «Абержель покінчив самогубством».

Габрієль кинув телефон на сидіння і сперся потилицею на підголівник, масуючи очні яблука, що страшенно боліли. Ще один із цих мерзотників вислизнув із їхніх рук…

Запрограмував у навігаторі адресу пластинаріуму, яку знайшов у мережі. За три години він буде на місці. Від мети до мети. Більше нікуди не зверне. Відітне останню голову мерзенної гідри, що цілі роки чинила зло в ім’я мистецтва. Жулі, Матильда і, звісно ж, багато інших, яких торкнулося перо Калеба Траскмана, пензель Арвеля Гаека, фотоапарат Андреаса Абержеля, скальпель Дмитра Калініна. Там ця кривава епопея добіжить краю.

Калінін купував трупи на факультеті, позбувався де­яких у ваннах із кислотою і замінював їх безіменними тілами, які викрадав разом зі своєю зграєю виродків.

Потім знімав із них шкіру, перш ніж виставити перед публікою, забезпечивши сертифікатами. Досконалий злочин.

Габрієлеві пальці зціпилися на кермі. Пануванню цього покидька кінець.

Він уб’є його своїми руками.