Чорнильно-чорне серце. Книга 6

103

Все, завершено. Що завершено?

Справи знані чи несподівані:

Час — уменшено; життя — звершено.

Чи поля ще стоять незасіяні?

Чи лишаться бруньки нерозвіяні?

Крістіна Россетті,

«Амінь»

— Ти міг проявити більше співчуття, — дорікнула Страйкові Робін трохи згодом.

Вони зі Страйком зупинилися у провулку біля станції «Тафнелл-Парк», куди щойно зайшла Зої. Дівчина мала при собі картку-ключ від номера Робін та сто фунтів готівкою, вручені Страйком.

— Я дуже співчуваю, — відповів Страйк. — А то чого б я погрожував відірвати Ашкрофту прутень?

Тридцять хвилин вони втішали Зої, яка горювала через поспішну втечу Ашкрофта, а тоді пояснювали, як влаштовані готелі, бо Зої в них зроду не бувала. Втім, дівчина дуже боялася, що Аномія прийде по її душу, тож зрештою повірила, що ніхто не викине її з готелю «Зет» за несхожість на Робін, і навіть дозволила Робін обійняти себе на вершечку сходів до метро.

— Вона подзвонить Ашкрофту, щойно буде зв’язок, — мовила Робін.

— Якщо він не геть дурний, то не візьме слухавки, — відповів Страйк.

— Вже ніколи.

— Ти ж розумієш, що якщо він — Аномія...

— Він не Аномія, — відповів Страйк. — Я щойно його викреслив. На дев’яносто відсотків точно.

— Яким чином? — спитала дуже здивована Робін.

— Розкажу, щойно ти розкажеш, що там було у квартирі Зої.

— Все є тут.

Робін дістала з сумки мобільний, відкрила запис і натиснула відтворення.

Страйк із кам’яним обличчям слухав, як Зої розповідає про намір Аномії зробити з нього та Робін «Ледвелл і Блея». Коли запанувала тиша, яку порушувало тільки клацання клавіатури, Робін пояснила:

— Це я зайшла у гру. Там було два відкритих канали, і Паперовобіла поводилася... абсолютно інакше. Назвала Моргауса слизьким збоченцем, сказала, що сита ним по горло. А тоді я раптом відзначила, що Аномія та Паперовобіла ніколи не пишуть водночас, і щойно я вказала на це — в обох каналах — мене негайно забанили. Я впевнена, що це...

— ...одна і та сама особа, — погодився Страйк. Він потягнувся до телефона і натиснув паузу. — Чорт. Чорт! Ну звісно ж: Паперовобілу було створено, щоб шпигувати за Моргаусом. Дізнаватися його справжню думку, чи не збирається він піти з гри...

— ...і щоб утримувати його у грі, — додала Робін, — бо Вікас подорослішав, відколи допоміг її створити, правда? Він мав усе більший успіх у реальному світі, а Аномія розумів, що замінити його практично неможливо. Я бачила, як Аномія накинувся на нового модератора на ім’я ДрекНудикує, який не впорався з роботою.

Паперовобіла з’явилася у «Грі Дрека» приблизно тоді, коли Вікас та Рейчел посварилися. Не думаю, що то був збіг. Рейчел згадувала, що Аномія ревнував Вікаса, сердився, що той подружився з Рейчел. Паперовобіла стала ідеальним інструментом, щоб назавжди віднадити Вікаса від Рейчел.

— Плюс чужі нюдси, які Аномія показував також іншим чоловікам, — додав Страйк, швидко міркуючи. — Які шанси того, що Олівер Піч пішов на Комікон, думаючи, що там руда красуня допоможе йому спіймати Аномію?

Він знов увімкнув запис.

Коли Зої заявила, що сексуальні стосунки з Ашкрофтом почалися за її ініціативою, Страйк буркнув «гівна шматок», а коли Зої вимовила слова «це Нільс», прокоментував уже на повен голос:

— Якого хріна?

— Чш-ш. Слухай, — відповіла Робін, показуючи на мобільний, з якого тепер лунав її голос:

— Чому ти вважаєш, що це Нільс?

— Багато причин. Я була в шоці, коли вперше побачила вітраж у Норт-Ґров. Там було слово «аномія», і я того вечора сказала на модерці: «Ви не повірите, я сьогодні бачила вітраж зі словом “аномія”, чи не дивина?» І Аномія негайно написав мені в приватний канал, щоб я ніколи більш не патякала про цей вітраж, бо він мене забачить. «Нікому про нього не кажи». Він так дивно повівся.

— Аномія згадував Норт-Ґров?

— Ні, але мені здалося, що він знає, де той вітраж, і я подумала, що він там міг бувати і саме так придумав собі ім’я.

Потім якось Нільс розповів мені про аномію і що це означає. Сказав, що треба мати, ну, мету, треба підтримувати зв’язок з іншими людьми, і що комуна — це найкращий спосіб життя, бо коли живеш у комуні, можна не боятися аномїі, і що я маю звідси виїхати і жити в Норт-Ґров. Маріам казала те саме. Я подумала, що то вони з люб’язності. Але не переїхала, бо Тім був проти. Сказав, там нам не буде приватності.

Потім я почула, як Нільс і Пез рузмовляють про Еді, і підслухала, бо я так сподівалася, що вона колись прийде до Норт-Ґров і я з нею пузнайомлюсь.

Але вони таку гидоту про неї казали... Я думала, вуни пишаються, що з нею знайомі, що вуна стільки досягла, але ні. Пез рузповідав про ідею коміксу, який вони придумували разом з Еді, поки не з’явився Джош. Сказав, що Еді, мабуть, буде ду нього позиватися, якщо він тепера його домалює і викладе як власний, бо дещо придумала вуна. То була історія про гробаря, який мандрує в часі у труні, готична така. Я подумала, що це дуже круто. Певно, то все вона придумала, воно дуже в її дусі. Пез, певно, тільки мальовав трохи.

А тоді Нільс почав казати всяке про Еді, що я такого від нього ніколи не чула. Він був такий злий! А Нільс же ніколи не злиться. Скаржився, що вона в жодному інтерв’ю за нього не згадала, а він же їй дав дах над головою і де малювати «Чорнильно-чорне серце», а вона все взяла і нічого не віддала. У нього так виходило, ніби без нього вона б ніколи не мала успіху, і ще він казав, що вона з ним фліртувала, щоб дубитися свуго. 1 ще сказав, що Еді ніколи не рузповідала про його творчість і навіть не прийшла на останню виставку.

І я ото слухала Нільса і подумала, що це ж отак само Аномія говорив про Еді, бо одного вечора, коли я тільки з’явилася у грі, Аномія казав, що Еді сучка, бо лає гру, що він підтримує цікавість фандому і робить їй послугу. А тоді сказав мені, що Еді до нього клеїлася в реальному житті, але кинула, як почала заробляти.

Коли Аномія мені це рузповідав, він був п’яний, сам мені сказав. Сказав, у нього був важкий день.

— Що саме в нього сталося?

— Він не сказав, він ніколи не рузповідає про своє реальне життє. Але наступного ранку, після того, як він казав про Еді, він відкрив новий приватний канал і сказав мені: «Ти забудеш, що я тобі вчора казав, якщо хочеш лишитися в грі». Тому я нікому про це не казала, я тоді обожнювала гру. У мене там були друзі, Чортик-Один і Баффілапуся... ну, ду тебе, я з тією Баффілапусею багато рузмовляла.

Коли я почула, як Нільс говорить про Еді, він мені перестав подобатися. Я почала помічати, що він весь час сидить за кумп’ютером. Він починає всякі мистецькі проекти, але рідко доводить ду кінця.

— Ти колись бачила, щоб він грав у гру?

— Ні, але хтось там, у Норт-Ґров, грав у неї, бо я одного разу бачила її в історії пошуку, коли вже почала думати, що Аномія — то, може, Нільс. Я почала шукати. Це, мабуть, було неправильно?

— Ні, Зої, це дуже розумне рішення.

— А тоді Джош приїхав пожити у Норт-Ґров, за місяць ду нападу, і Нільс пучав йому радити те і се для мультфільму. Я кілька разів чула це, і це теж було точно як те, що казав Аномія, бо він весь час лаяв мультфільм... я ніколи не рузуміла, чого він так від того біситься... і весь час казав, що все б зробив значно краще за Еді.

Тож я пучала підозрювати Нільса, а тоді... тоді сталося... це...

— Ти про напад?

— Так... Нільса тоді не було вдома. А він рідко коли виходить.

— Він казав, куди ходив?

— Ні, але я знаю, що кудись ходив, бо Брам пропускав школу, а Маріам скаржилася, що не може вудночас і уроки проводити, і Брама глядіти.

Але найстрашніше те, що... ой, я так налякалася, коли його знайшла... Я зайшла до Нільса в майстерню, — він їі звичайно зачиняє, а того разу пупросив принести йому одну книжку — і я його побачила...

— Що вона побачила? — спитав Страйк, бо на записі тривала мовчанка.

— Ніж, — відповіла Робін. — Вона сказала це самими губами, без звуку.

— ...і такий великий, — знов заговорила Зої, пошепки, мало не плачучи. — Він лежав отак на полиці. І на ньому були дивні літери, — якесь закляття чи що.

Робін натиснула на паузу.

— Я бачила цей клинок. Він належав дідусю Нільса, і Нільс називав його якимсь нідерландським словом — я не запам’ятала. А «закляття» — то слово грецькою, що означає «спадок».

— І він просто лежав отак у нього в майстерні?

— Так, і про це було відомо. Як мінімум знав Брам, бо він питав, чи можна взяти його в школу. Нільс не дозволив, — додала Робін.

— Слава сраці, — відповів на це Страйк, — а то б читали про різанину в школі.

— Власне, це всі підстави підозрювати Нільса, які назвала Зої, — сказала Робін. — Решту розмови вона панікує, що Аномія прийде її вбивати, а я умовляю Зої їхати до готелю. Тож... якої ти думки про її теорію?

— Чесно? — відповів Страйк. — Невисокої.

Він дістав вейп, затягнувся, випустив пару, а тоді сказав:

— Схоже, Еді Ледвелл розсердила багатьох чоловіків.

— Так, — озвалася Робін. — Але я не вірю, що вона фліртувала з Нільсом, щоб під нього щось отримати. Не схоже, що вона була такою людиною, та й взагалі...

— Чоловіки загалом схильні думати, що з ними фліртують? — сказав Страйк, правильно вгадавши, що Робін хоче сказати.

— Деякі, — відповіла Робін, глянувши на годинник. — Зазвичай ті, хто тобі зовсім не подобаються, вирішують, що ти в них по вуха закохана.

Вона мала на увазі Г’ю Джекса, але уява Страйка метнулася до тієї сцени перед готелем «Рітц».

— Може, поїмо? — запропонував він. — Маємо купу часу до того, як треба бути у Ледвеллів.

Тож вони зайшли до найближчого сандвіч-бару. Страйк прихопив нотатки Робін про тролів. Коли сіли за столик під вікном (кожен взяв по сандвічу), Страйк сказав:

— Я прочитав твої нотатки.

— І? — спитала Робін.

— І я погоджуюся.

— З чим? — спитала Робін, яка не написала власного висновку, боячись, що Страйк вирішить, що вона марить.

— Що це одна і та сама людина. Я, звісно, маю на увазі Юліуса, Джонні, Макса та Лепіна. Про Золтана та Скарамуша важко судити, бо не маємо матеріалу, щоб порівняти їх з іншими.

— Гадаю, цілком можливо, що Золтана та Скарамуша забанили, — сказала Робін, якій полегшало від того, що Страйк не вважає її теорію абсурдною, — бо я не знайшла жодного їхнього сліду у твіттері. Але якщо Рейчел має рацію і Золтан став Скарамушем, якого теж забанили... то чи не могло статися так, що Золтан-Скарамуш вирішив, так би мовити, розділити навантаження? Створити кілька акаунтів, щоб мати змогу котримсь із них пожертвувати, якщо той перетне межу?

— Схоже на правду, — кивнув Страйк, — хоча чоловіків, які переслідують дівчат в інтернеті, вистачає. Не факт, що всі вони пов’язані між собою.

— Знаю, — погодилася Робін, — але це не пояснює, чому ці четверо так ненавидять саме Рейчел. Це порушує шаблон, адже Еді та Кеа спершу розсердили Аномію. Рейчел цього не робила. Ти звернув увагу на посилання на Рінґо Старра?

— Так, — відповів Страйк, — і звідси випливає питання: чи не маємо ми перед собою чотири акаунти, які належать Аномії? Я дуже схильний вважати, що так і є, і якщо так — Ашкрофт не може бути Аномією. Не знаю, чи ти звернула увагу на час, але Юліус та Джонні дуже багато твітили, поки ти брала інтерв’ю в Ашкрофта у Колчестері.

— О, — промовила Робін. — Тобто це так ти його виключив?

— Можливо, я помиляюся... але думаю, все ж ні.

— То хто тоді, — з тінню відчаю сказала Робін, — ця людина? Чи можливо, щоб одна і та сама людина писала Джошу Блею велемовні повідомлення з грецькими цитатами, казала Рейчел, що вона та Еді — «практично одна людина», а тоді розповідала дівчатам в інтернеті, що їх треба ґвалтувати та морити голодом, доки не стануть придатні для злягання?

— Чому ні? — грубувато відповів Страйк. — Думаєш, освічені культурні люди не здатні на жорстокість та бруд? Глянь на клятого Ашкрофта. З іншого боку, зовсім неважко вивчити кілька фраз латиною та грецькою і просто копіювати та вставляти їх всюди. Це не означає, що ми маємо справу з генієм штибу Бхардваджа.

— Якщо всі вони — одна людина, — сказала Робін, — цілком можливо, що Кеа Нівен сказала правду про Аномію та підкоти від Коша. Вона велика риба — гарна, прямо пов’язана з «Чорнильно-чорним серцем» — і Аномія міг вирішити, що вона заслуговує особистого контакту, а не опосередкованого через котрогось із тролів.

— Слушно, — визнав Страйк, киваючи, — і якщо Аномія справді пробував на Кеа кошівські методи, це вказує на чоловіка, який в реальному житті не має успіху в жінок — чи принаймні не має такого успіху, якого хоче. У світі не бракує начебто щасливих сім’янинів, які виходять на полювання задля самого процесу. Кількість, а не якість, як каже Кош.

Знаєш, — додав Страйк по короткій паузі, — я все не можу викинути з голови те перше питання: що втратить Аномія, якщо з нього зірвати маску? Я розумію, чому Бхардвадж хотів зберегти анонімність. Він був дитиною, яка хотіла, щоб кембриджські астрофізики сприймали його серйозно. Не думаю, що він хотів, щоб вони знали про його захоплення грою чи пов’язували його з Аномією, який цькував Еді в інтернеті.

— Я не розумію, чому Вікас не припинив стосунки з Аномією раніше, — Але ж ти сама щойно дізналася причину, — нагадав Страйк. — Паперовобіла.

— Але Паперовобіла з’явилася не одразу. Чому Вікас лишався до її появи?

— Гарне питання, — мовив Страйк.

— Пам’ятаєш ту жартівливу відповідь Вікаса Рейчел? «Аномія не моя дівчина. Вона моя сестра». Що, чорт забирай, він мав на увазі?

— Бог його зна, — відповів Страйк.

Щось із підсвідомості стукало в голову, але не хотіло показати себе.

Коли сандвічі було з’їдено і Робін повернулася із вбиральні, вона сказала:

— До Баттддін-Роуд недалеко їхати, але час, мабуть, збиратися... Що з тобою?

— Га? — стрепенувся Страйк, який марно намагався схопити ту підсвідому ідею. — Все нормально. Просто міркую.

Повернувшись до «БМВ», Страйк знову дістав мобільний з думкою пошукати гадані псевдоніми Аномії. Як не дивно (адже він сам щойно сказав, що це ім’я може бути тут ні до чого), Золтана він загуглив першим.

Результати виявилися, м’яко кажучи, еклектичними. Страйк дізнався, що Золтан — це угорське ім’я, а також назва жесту, що походить зі стрічки 2000 року «Чувак, де моя машина?».

Страйк пирхнув і загуглив ім’я «Джон Болдвін» (гадане повне ім’я Джонні Б). Результати були численні і так само розмаїті. Втім, зосередившись тепер на цьому імені, Страйк подумав, що чув його десь за межами твіттера — але упертий мозок відмовлявся згадувати, де саме.

Страйк вирішив, що імена «Учень Лепіна» та «Юліус Евола» говорять самі за себе, а от коли подумав про Скарамуша, в голові заграла музика. Мабуть, не він один на згадці про Скарамуша згадує «Богемську рапсодію», а зовсім не блазня XVI сторіччя.

Останнім він взявся за Макса Р, також знаного як @mreger#5.

— Приїхали, — сказала Робін, завертаючи на Баттлдін-Роуд, а Страйк майже в унісон із нею голосно промовив:

— Чорт!

— Що? — спитала Робін.

— Дай мені хвилинку, — попросив Страйк, знову поспіхом вбиваючи у рядок пошуку «Золтана».

Робін скерувала машину далі по вулиці, обабіч якої стояли міцні сімейні будинки, що коштували (наскільки вона могла судити, щойно завершивши власний пошук житла) по мільйону фунтів та більше. На щастя, стоянка розташовувалася просто поруч з оселею Ґранта та Гізер Ледвеллів. Завівши туди машину, Робін крутнулася до Страйка, який досі щось наклацував на телефоні, роздивлявся результати і виглядав (вона добре знала цей вираз обличчя) гранично сконцентрованим.

До дев’ятої ще лишалося кілька хвилин. Робін мовчки чекала, поки Страйк пояснить, що відбувається. Зрештою він поглянув на неї.

— Що? — спитала Робін, яку вигляд Страйка цілком упевнив у тому, що він має що сказати їй.

— Здається, я перерізав дріт.

— Що?

Страйк не встиг відповісти, бо по склу з боку Робін постукали, змусивши її підскочити.

Детективам усміхався Ґрант Ледвелл. У руці він мав пляшку вина в обгортці, і видно було, що йому не терпиться почути обіцяні новини.