Чорнильно-чорне серце. Книга 6

106

Звели зробитись лицарем тобі!

Твоя знегода дивну силу дасть мені,

Залізну руку і сталеве серце

Щоб бити, ранити й не чути смерти.

Мері Елізабет Кольридж,

«Прихильність»

— Поліції нема, — стривожено промовила Робін, загальмувавши за пару будинків від оселі Апкоттів.

Вона скинула пасок безпеки, перехилилася через Страйка і, ледь усвідомлюючи себе, відкрила бардачок і витягнула його відмички.

— Ти що в біса задумала? — закричав Страйк, хапаючи Робін за куртку, бо вона вже відчинила дверцята з водійського боку.

— Пусти...

— Не смій туди йти, клята дурепо, у нього мачете!

— Там дванадцятирічна дитина! Пусти!

Вихопивши з кишені сирену, Робін виплуталася з куртки і майже випала з машини. Сирена вислизнула з руки, відкотилася, але Страйк уже не заважав Робін, тож вона підхопила пристрій і бігом кинулася до будинку Апкоттів.

— Робін! РОБІН!

Нестримно лаючись, Страйк потягнувся по милиці на задньому сидінні.

— РОБІН!

В освітленому вікні найближчого будинку з’явився людський силует.

— Поліція! Викличте поліцію, чорт забирай! — загорлав до сусіда Страйк, а тоді, кинувши «БМВ» відчиненим, на милицях повільно рушив слідом за Робін.

А вона була вже в Апкоттів під дверима і намагалася, стримуючи тремтіння в руках, підібрати відмичку. Перші три не підійшли. Вставивши у шпарину четверту, Робін побачила, що у кімнаті Ґуса вимкнулося світло.

З п’ятої спроби вийшло прокрутити ключ у замку. Не звертаючи уваги на далекий голос Страйка, який все кричав «РОБІН!», вона штовхнула двері.

У коридорі панувала непроглядна чорнота. Не відпускаючи клямки дверей, вільною рукою Робін спробувала намацати вимикач, знайшла його, клацнула. Нічого не сталося. Вочевидь, світло вимкнули на щитку, почувши крики, слово «поліція», швидкі кроки під вікном і брязкіт ключів за дверима.

Лишивши двері відчиненими, щоб було бодай якесь світло, і тримаючи палець на кнопці кишенькової сирени, Робін почала скрадатися сходами нагору.

Вона подолала вже половину шляху, коли почула стукіт Страйкових милиць та єдиної ноги. Обернувшись, Робін побачила його силует на тлі вуличних ліхтарів, а тоді — якийсь рух у темряві за дверима.

— СТРАЙКУ!

Темна постать стрімко зачинила двері за Страйком. Робін побачила сині іскри, почула гудіння. Страйк упав долілиць, смикаючи руками та ногами, милиці гупнули по підлозі, і в примарному сірому світлі, що сочилося з вікна над вхідними дверима, Робін побачила занесене мачете.

З четвертої сходинки Робін стрибнула Ґусу на спину, зімкнувши передпліччя на його горлі. Вона чекала, що хлопець впаде, але той попри свою худорлявість тільки захитався, намагаючись скинути її руки. Ніздрі Робін заповнив немитий сопух його тіла, а тоді Ґус перечепився через витягнуту ногу нерухомого Страйка, і вони разом упали. Голова Ґуса стукнулася об стіну навпроти, і він з люттю загорлав:

— Я тебе уб’ю, шкуро...

Робін примудрилася знову схопитися на ноги, але мачете в руках Ґуса, який ще не встиг підвестися, прорізало повітря попереду, тож лишалося бігти назад, на сходи. Тільки тоді Робін помітила, що не випустила з руки сирену, і активувала її. Вуха протяв пронизливий вереск.

— Флавіє! ФЛАВІЄ!

Сирена так горлала, що відповідь годі було розчути, а за спиною вже тупотів Ґус, перестрибуючи через сходинки на довгих ногах.

— ФЛАВІЄ!

Нагорі було світліше: штори були розсунуті, і крізь двері вітальні Робін помітила зіщулену постать на підлозі під вікном. Думаючи тільки про те, щоб опинитися між дівчинкою та її братом — де ж поліція? — Робін кинулася до людини, яку прийняла за Флавію, послизнулася на темній калюжі, що розтіклася гладеньким паркетом, і тільки тоді побачила перевернутий візок за диваном і окуляри на обличчі мерця.

— Господи...

Робін крутнулася на місці. Сирена в руці так само надривалася, тож Робін її відкинула. Ґус повільно наступав, важко дихаючи і стискаючи в руці мачете.

— Я тебе спершу зґвалтую, а тоді уб’ю.

— Поліція вже їде, — відповіла Робін.

— Нічого, — відказав Ґус, задихано захихотівши. — У мене довго і не вийде. Це буде мій перший раз.

Мармуровий жіночий торс на столі був зовсім близько. Робін почала відступати у бік скульптури.

— Мокнуть трусики від думки, що я тебе зґвалтую?

Права нога знову ковзнула на крові, але Робін не зупинялася.

— Жінки фантазують про зґвалтування, я знаю, — провадив Ґус, наступаючи.

Розкрита долоня Робін торкнулася мармуру.

— Ти тхнеш рибою?

Робін швидким рухом схопила скульптуру зі стола: вона була така важка, що ледь вийшло підняти, але з силою, породженою страхом, Робін замахнулася на вікно. Скульптура розбила скло, мармур вислизнув із рук і з гуркотом упав на стежку. Після такого сусіди просто мусять стривожитися.

А тоді Ґус кинувся на неї, крутнув, згином ліктя затиснувши горло, а в іншій руці тримаючи мачете. Робін з силою наступила йому на босу ногу, а тоді обоє впали, послизнувшись на крові Ініґо. Хват Ґуса став слабшим, і Робін з усієї сили вкусила його за передпліччя. Ґус кинув мачете і вдарив її кулаком у скроню. В голові запаморочилося, кімната закрутилася перед очима, але страх не давав розімкнути зуби. В роті стояв смак його крові, у ніздрях курився тваринний сморід його поту, а тоді Ґус наступив на мачете на підлозі, зойкнув від болю і відвалився, випустивши Робін. Вона знову наступила йому на поранену ногу, якось виборсалася і кинулася до дверей, ковзаючи на крові.

— Клята сука!

— ФЛАВІЄ! — закричала Робін, вибігши на сходовий майданчик.

— Я тут, я тут! Я нагорі!

Робін збігла другим прольотом, побачила кинутий на сходи мобільний, але підняти його не мала часу, бо чула, що Ґус знову за нею женеться.

Двері із зарубками від мачете на верхньому майданчику прочинилися, Робін увалилася всередину, зрозуміла, що опинилася у вбиральні, крутнулася на місці і встигла опустити запірку за лічені секунди до того, як Ґус навалився на двері всім тілом. Двері затрусилися, а Робін у тьмяному світлі з вікна у стелі побачила Катю, яка зщулилася біля ванни, притискаючи до живота закривавлені руки.

— Флавіє, допоможи мамі — затисни цим рану! — закричала Робін, хапаючи з вішака рушник і кидаючи його переляканій дівчинці. Вона почала намацувати свій телефон, а тоді зрозуміла, що він лишився у куртці, яку стягнув із неї Страйк.

Ґус рубав двері до ванної мачете. Одна з панелей тріснула, і крізь отвір Робін побачила його чорне від люті обличчя.

— Я тебе витрахаю, а тоді вб’ю! Хвойда! Сука!

Робін роззирнулася: на раковині стояв важкий бронзовий горщик із кактусом. Вона схопила його, збираючись пожбурити Ґусові в обличчя, щойно той зайде, але Ґус раптом крутнувся на місці, і Робін здригнулася від полегшення, почувши чоловічі голоси.

— Легше, Ґусе... заспокойся, синку...

Озирнувшись на сполотнілу Флавію, Робін приклала палець до губ, а тоді тихо-тихо відсунула запірку. Ґус стояв до нею спиною, а обличчям — до двох чоловіків, вищий з яких був у піжамі. Він махав мачете перед собою.

Робін підняла бронзовий горщик і щосили вдарила ним Ґуса по потилиці. Ґус хитнувся, кактус випав, навсібіч посипалася земля, а тоді чоловіки кинулися на хлопця — один спіймав Ґуса за руку з мачете і вдарив по ній коліном, вибиваючи клинок, а другий схопив його за шию і притиснув обличчям до підлоги.

— Дзвоніть у швидку, — видихнула Робін. — Він поранив свою мати...

— Вже викликав, — відповів чоловік у піжамі, стаючи колінами на Ґуса, який пручався на підлозі. — Він ще хлопа біля дверей поранив.

— Я лікар, — сказав другий чоловік і побіг до ванної. Але Робін уже мчала вниз сходами, перестрибуючи через сходинки, чіпляючи плечима стіни. Сирена так само завивала з дверей вітальні, повз які вона пролетіла, поспішаючи до Страйка, який сидів під обмазаною кров’ю стіною біля прочинених дверей надвір і притискав руку до грудей.

— О Боже, Страйку...

Робін упала біля нього навколішки і почула:

— ...здається... легеню... пробив...

Робін схопилася на ноги, відчинила двері до Ґусової кімнати і забігла всередину, шукаючи, чим би затиснути Страйкові рану. Тут стояв сморід: сюди ніхто не заходив і не приходив, на підлозі громадилися купи брудного одягу. Схопивши якусь кофту, Робін кинулася назад на Страйка і нахилила його вперед, щоб притиснути тканину до рани на спині.

— Що... там?

— Ініґо мертвий, Катю поранено, Флавія неушкоджена, — швидко відповіла Робін. — Не треба говорити... Це ти впустив тих двох сусідів?

— Ти ж... просила... не говорити?

— Міг просто кивнути! — розлютилася Робін. Вона відчувала, як притиснута до рани кофта просочується гарячою кров’ю. — Ох, слава Богу... Надворі нарешті замиготіли сині вогні, і крізь юрму сусідів, які збиралися під будинком, з якого все горлала сирена, вже бігли повз мармуровий жіночий торс та бите скло поліціянти і медики.