Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

ХВИЛИНИ І ЖИТТЯ

1935 року ленінградський кінорежисер Семен Тимошенко приїхав до Михайла Свєтлова і попросив його до фільму «Три товариші» написати пісню про Каховку часів громадянської війни.

Втомлений з дороги режисер заснув, а поет роздумував про Каховку. В цьому місті він не був, але його молодість пройшла на Україні. Згадав палаючу Україну, своїх товаришів.

Через якийсь час Свєтлов розбудив Тимошенка. Сонним голосом той запитав поета:

— Як же це так у тебе швидко вийшло, Михайле? Адже минуло тільки сорок хвилин!

Свєтлов відповів:

— Ти погано рахуєш. Минуло сорок хвилин плюс моє життя.

КРИТИК З НОЖЕМ

Письменники на зборах обговорювали п'єсу, яку напередодні розкритикували в газеті. Доповідав критик, відомий своїм агресивним характером. Свєтлов сумно зауважив:

— Знаєте, кого мені нагадує наш доповідач? Це той сусід, якого кличуть, коли потрібно зарізати курку.

НЕ ЦЕРЕМОНЬТЕСЬ!

З молодими поетами Свєтлов підтримував доброзичливі стосунки. Вони це відчували і цінували. Та ось один молодий поет звернувся до Свєтлова: «Михайле!»

— Чого ви зі мною церемонитесь,— перебив його Свєтлов.— Звіть мене просто Михайлом Аркадійовичем.

СМОЛОСКИП І СІРНИК

У підмосковному піонерському таборі Свєтлов читав вірші про комсомольців громадянської війни. Потім дівчатка пов'язали йому червоний галстук, а енергійна піонер-вожата, подякувавши поету, голосно промовила:

— Ви і ваші вірші освітлюють новому поколінню дорогу, наче яскравий смолоскип.

Свєтлов скромно відповів:

— Дорогі діти!. Ваша вожата — хороша людина. Вона порівняла мої вірші зі смолоскипом. Мені здається, це надто пишно. Мене влаштовує скромніша роль — я згоден бути звичайним сірником, яким можна розпалити піонерське вогнище!

ПРО ГАРНИЙ РЯДОК

Якось у товаристві М. Свєтлов читав свої вірші. Його попросили повторити якийсь рядок.

— Не треба,— відповів Свєтлов.— Гарний рядок одразу запам'ятовується. Отже, над цим ще треба попрацювати.