Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

ВИШНЯ І «ПЛУГ»

У спогадах про Остапа Вишню письменник Петро Панч у статті «Таким він був, таким він є серед нас» зокрема згадував:

«Популярність Остап Вишня завоював уже першими своїми гуморесками. Я тоді був в організації селянських письменників «Плуг». Пролетарські письменники гуртувались у «Гарті», але Остап Вишня не входив ні до «Плуга», ні до «Гарту».

Нам дуже хотілося втягти його до своєї організації, і писав він тоді переважно на селянські теми. Коли йому передали про це, він з хитрою усмішкою відповів:

— Нехай «Плуг» у мене вступає!»

ЩО КРАЩЕ

(З народних переказів)

Їхав Остап Вишня разом зі своїм другом на полювання. То й і каже Вишні:

— Полічи-но гроші, Остапе, чи вистачить ще додому доїхати?

— Не біда, друже,— каже Остап Вишня,— тебе всі знають, то й виручать нас в лиху годину.

— Ех, Остапе,— відповідає той,— тобі краще, бо тебе скрізь бояться.

Правий був М. Гоголь, коли писав, що «сміху боїться той, хто вже нічого не боїться».

Народ своїм дотепним прислів'ям по-новому ствердив гоголівський афоризм:

«Де Остап Вишня, там міліція лишня».

СОЛОДКИЙ ВИШНЯ

1945 року Остап Вишня разом із дружиною відвідав у селі Пісках піонера колгоспного будівництва М. П. Рубана.

Рубан пригостив їх ранніми вишнями. Вишні так сподобались, що Павло Михайлович записав у книжку: «Рубан пригощав такими вишнями солодкими, як — Остап Вишня».

А ВИШНЮ БАЧИВ?

На початку колективізації в один із районів на Харківщині виїхала велика група працівників літератури й мистецтва. Був серед них і Остап Вишня.

Село прикрашене червоними прапорами. До машини підходить дядько з цигаркою.

— Прикурити,— каже без зайвих слів.

Остап Вишня аж стрепенувся: його типаж!

Самокрутка з качалку завтовшки, мабуть, жінка вигнала з хати, щоб не чадив махрою.

— Чи не скажете, для чого це викинули хлаги? — питає.

Молодий поет охоче пояснив:

— Письменники і артисти приїхали. Чули такого, Остапа Вишню?

Дядько нарешті запалив цигарку сірниками, що дав Остап Вишня, напустив повну вулицю диму і вже після цього, і то не зразу, відказав:

— А чого б же не чув. І про Тараса Бульбу чув! У нас тут один чолов'яга при Советській власті состояв і, сказати б, неправильну лінію повів, ну його, значить, на збори. Кочевряжиться: я такий, я й сякий, самого Будьонного бачив! «А Вишню,— питають,— бачив?» Так і скис чоловік. «Простіть,— каже,— більше не буду!»

ЧИ ПОТРІБНІ ГУМОР І САТИРА

На літературній нараді один критик виступав на тему, чи потрібні нам гумор і сатира. Напинався доказати — не потрібні.

Кажуть, Остап Вишня поклав перед ним на трибуну чистий аркуш паперу з написом: «Прошу не перевертати».

А того заінтригувало, взяла цікавість, що воно за оказія,— взяв і перевернув. А на звороті: «Ах ти ж, йолопе, йолопе!.. Не витримав-таки — перевернув!»

НЕСПРАВНА ГРЕБЛЯ

В одному колгоспі була несправна гребля. Щодня там якась біда траплялась: то підвода перекинеться, то перехожий спотикнеться. Але голові колгоспу не до цього: хай-но з сівбою впораюсь, тоді щось вирішимо на правлінні. Як не жалілись люди — нічого не допомагало. Усе голова тільки обіцяє, і на цьому ділу кінець. Якось у район прибув бригадир цього колгоспу. Звітувавши у райкомі, дзвонить він у свій колгосп і попереджає про приїзд Остапа Вишні.

— Той, що пише!? — випалив голова одним духом.— Ради бога, хоч на день затримайте, бо в мене гребля вийшла з ладу від повені!

— Погане діло,— відказує бригадир.— Що ж поробиш, тоді зараз направимо гостя до наших сусідів, а на днях до нас.

Бригадир повернувся і отримав розпорядження відремонтувати греблю.

З тих пір її ніякі повені не брали.

ПРО ЩО МРІЄТЕ НАПИСАТИ?

Коли Остапа Вишню запитували про його творчі плани, він жартома відповідав:

— Дуже хочеться мені написати «Анну Кареніну», тільки щоб вона не кидалася під поїзд.

ПРИВІТ ВІД ЗАЙЦІВ

Остап Вишня любив ходити на полювання та риболовлю з Максимом Рильським. Про їхнє захоплення мисливством письменники складали анекдоти. Дзвонять ото, мовляв, у суботу зайці до Спілки письменників:

— Скажіть, будь ласка, Вишня і Рильський їдуть завтра на полювання?

— Їдуть.

— Які ж ми раді! Ото забавимось! Передавайте їм привіт.

І це небезпідставно. Бо якось на полюванні Вишня, вийшовши з машини, походив з рушницею, і, коли з-під його ніг вискочив заєць, Павло Михайлович навіть не зняв двостволки, а тільки ляснув у долоні навздогін куцому:

— Ех, тікай скоріше, щоб тебе не вбили.

81 БАБІ І ДЯКУЮ, І ПРИВІТ

(Лист до редакції)

Шановний тов. редакторе. Сьогодні я дістав «Виписку із протоколу № 11 загальних зборів жінок села Манжелії і Пісок (на Кременчуччині) такого змісту:

«Заслухавши читання фейлетонів письменника Остапа Вишні «Профос», «Земля обработки требуеть» і «Селотехніка», ухвалили надіслати привітну телеграму Остапові Вишні від старих і блідих облич жінок-селянок за те, що він уміє так гарно вникати в наше селянське життя.

З пошаною до Вас 81 баба».

Не маючи змоги особисто обійняти моїх усіх 81 дорогу для мене «бабу»-селянку за їхнє привітання, дозвольте це зробити за допомогою Вашої поважної газети.

Вісімдесят одно сердечне спасибі.

Хай живуть українські «баби»-селянки!

Я ніколи не забуваю, що я так само від «баби».

Остап Вишня

БЛИСКУЧА РЕЦЕНЗІЯ

Ще за життя сатирика невелика, але авторитетна група українських письменників подорожувала по глибинних районах нашої республіки. Вказуючи на неподобства в ресторані, вони почали пробирати шахраюватого директора. Той, схрестивши руки на грудях, молився:

— Оце жалуйтесь на мене хоч у Верховну Раду, хоч у міністерство, навіть самому Остапу Вишні, а я тут не винуватий.

ПРИШЛІТЬ НАМ ВИШНЮ

Цікаво розповідав про Вишню відомий український артист Ю. В. Шумський:

— Зустрічаю якось його — біжить щодуху, тільки й встиг кинути: «Поспішаю, треба одного негідника за вухо на сонце витягти». Через кілька днів знов зустрічаю — теж кудись мчить, каже: «Треба спішити одному чоловікові бідолашному помогти». І скільки не здивував його — мало не щоразу поспішав комусь чимось допомогти.

Його знали всі. Йому іноді кланялися на вулиці незнайомі люди, на зустрічі з ним приходили з навколишніх сіл за десятки кілометрів. Коли де-небудь створювалась якась нестерпна ситуація і її важко було подолати, просили: «Пришліть нам Вишню!» Коли хотіли вплинути на того, хто чинив що-небудь недопустиме, казали: «Ми поскаржимось Вишні». І це впливало більше за всі інші погрози.

ЯК НАЗВАЛИ РЕСТОРАН

Степан Олійник згадував такий випадок Поїхали якось перчани до Дніпропетровська на читацьку конференцію. Після зустрічі з читачами пішли вечеряти в новенький ресторан, який лише позавчора відкрився. Місцеві керівники Харчоторгу довго сушили голову, як цей ресторан назвати. Замовили, кажуть, для вибору три вивіски. Нарешті зупинилися на назві «Ренесанс».

Жартуючи за столом на цю тему, Павло Михайлович покликав представника адміністрації.

— А що воно значить — оте «Ренесанс»? — запитав лукаво.

Той відповів, що саме про це вони завтра розмовлятимуть на летучці. Потім порадив звернутися до їхнього директора, дуже культурної людини.

Мабуть, адміністрація довідалась, хто так цікавиться «Ренесансом», бо сталося несподіване: поки письменники вечеряли — вивіску поміняли. Від того вечора й понині зветься той ресторан «Дніпро».

БЕЗ ПЕРЕКЛАДУ

Мудре й дотепне слово Остапа Вишні проникає в серця навіть тих людей, які не знають української мови. Письменник Євген Кравченко пригадує війну, фронт. Якось після бою до них завітала група артистів. Один із одеських акторів на закінчення концерту прочитав славнозвісну «Зенітку». І хоч українців було кілька чоловік, солдати — росіяни, білоруси, грузини — реготали на повні груди й схвально вигукували: «Вот дает по фашистам!»

ВИШНЯ У ТРАМВАЙНИКІВ

Влітку 1944 року працівники Київського трамвайного депо влаштовували у себе в клубі літературний вечір, в якому брав участь Остап Вишня.

Його попередили: «Вам доведеться рівно о сьомій годині під'їхати до пам'ятника Богдану Хмельницькому, а ми будемо чекати...»

О сьомій годині Вишня був на площі. Раптом з трамвая, який проходив повз нього, почулися пронизливі дзвінки... Водій висунувся з вікна:

— Павле Михайловичу, я за вами.

Вишня зайшов у вагон. Він був тут єдиним пасажиром.

Отак вони їхали, минаючи всі зупинки, і опинилися біля Клубу трамвайників, де на письменника вже чекали з квітами.

...Проводжали його ще палкіше, ніж стрічали.

Павло Михайлович подякував за увагу до себе і сказав:

— Маю невеличке прохання — сюди ми поспішали, тому не спинялися на зупинках, а тепер маємо час! І нехай у наш вагон сідають всі, кому потрібно!..

УСПІХ ДЖОНЬКИ

Одного разу Остап Вишня повернувся зі школи, де був на зустрічі з учнями, і весело, збуджено розповідав:

— Найбільше враження на учнів справив не я, а песик Джонька. Він, як виявилося, побіг слідом за мною і заховався під столом президії (скатертина з кумачу була майже до підлоги). Поки я читав гумореску, песик сидів тихо. Коли ж школярі почали мені аплодувати, він вискочив з-під столу, став біля моїх ніг і почав голосно гавкати, захищаючи мене від публіки. Ото був фінал! Ніколи такого в мене не було! Віднині братиму на виступи Джоньку — успіх буде забезпечений!

ЯК ВИ ПИШЕТЕ

(Із спогадів Сергія Воскрекасенка)

Остап Вишня розповідав безліч веселих історій із свого власного життя. Якось він розповів смішну новелу з серії «Як я працюю».

— Сидю, пишу. На столі дерев'яна миска з самосадом... Кручу-верчу одну «ковпаківку» за другою. Повна хата диму Полапки дійшов до третьої сторінки. А потім сюди — лап, туди — гульк! А де ж дві перші? Виявляється, я скурив їх, поки писав третю. Ось що таке справжнє натхнення!..— І сміється по-дитячому чистим заливчастим сміхом.

На читацьких конференціях його завжди просили:

— Розкажіть, як ви пишете.

— Отак і пишу. Сідаю до столу, розгладжую руками папір, щоб гладенький був... Ставлю під певним градусом ручку-самописку, а вона вже сама... та таке виробляє, що я від реготу аж за боки беруся...

У залі веселий, дружній сміх перекочується хвилями з передніх лаз до гальорки.

— Ось так і пишу,— вдавано серйозно закінчує письменник.

ЯК ДОЇХАЛИ

У перший післявоєнний рік Володимир Сосюра і Остап Вишня приїхали на літературний виступ до Чернівців. Письменників запитали про їхнє здоров'я та про те, як вони доїхали. Поїзди тоді ходили переповненими, і Остап Вишня відповів:

— Між народом.