Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

ЗВІДКІЛЯ МАТЕРІАЛ

Коли Лєскова запитували, звідкіля він бере матеріал для своїх творів, письменник показував на лоб і казав:

— Ось із цієї скрині. Тут зберігаються враження від моєї багаторічної комерційної служби, коли доводилося в справах мандрувати по Росії.

ЗВІЛЬНЕННЯ БЕЗ ЗАЯВИ

Журналістські заробітки давали небагато, і Лєсков кілька років «підробляв» як член Ученого комітету Міністерства народної освіти. Плата і там була мізерною, зате він використовував відомчий матеріал, художньо опрацьовував його і друкував.

Ці публікації привернули до себе вагу самодержавної реакції. Постало питання про відставку. Міністр освіти Делянов запропонував Лєскову написати заяву. Письменник відмовився. Розгублений міністр запитав:

— Навіщо вам звільнення без заяви?

— Потрібно! Хоча б для некрологів мого... і вашого!

«ЦЕНЗОР»

У молоді роки В. Г. Короленко працював коректором у газеті «Новости». Цю газету випускали без попередньої цензури. І раптом рознеслася чутка, що за редакцією закріпили цензора, який заздалегідь проглядатиме увесь матеріал і викреслюватиме що йому заманеться.

Обурений Короленко вирішив зустріти непроханого гостя в штики. Якось увечері до редакції зайшов не дуже привітний чиновник з великим картузом у руці і сказав, щоб йому негайно видали одне з оповідань Лєскова. Саме тоді друкувалися «Дрібниці архієрейського життя», де було чимало такого, що цензура могла заборонити.

— Дайте мені «Дрібниці» Лєскова! — наполягав чиновник.

— Не дам! — відповів Короленко.

— Себто як не дасте?

— Дуже просто. Скажу в друкарні складачам, і ті не дадуть.

— Чому? На якій підставі?

— Тому що газета наша безцензурна, а втручання цензури...

— Та я не цензор. Я — Лєсков...