Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

ЩОБ БУТИ ЗАДОВОЛЕНИМ

За кілька років після того, як А. Толстой одружився, його відвідав письменник В. Сологуб. Він по-дружньому заздрив господареві, що той задоволений своєю долею.

— Ви щаслива людина! — сказав Сологуб. — У вас є все, що ви любите.

— Ні, — відповів Лев Миколайович, — не все, що я люблю, у мене є, але я люблю все те, що у мене є.

КОРОТКИЙ ЛИСТ

У спогадах секретаря письменника В. Ф. Булгакова про А. Толстого є такі рядки: «Сьогодні Лев Миколайович написав листа, гадаю, найкоротшого з усіх, які він будь-коли писав. Ось його зміст: «Росто́ви. Л. Т. ».

Написаний цей лист учневі третього класу Федорову у відповідь на його питання, де ставити наголос у прізвищі, яке ми зустрічаємо у романі «Війна і мир»: «Ро́стови чи Росто́ви».

ВИ ПИШЕТЕ РОМАН?

Л. Толстой не терпів людей, які дивилися на літературну працю як на легкий заробіток. Він писав, що коли поцікавитися у кого-небудь, чи може він грати на скрипці, відповідь буде однозначна — так чи ні. Але якщо запитати цю ж людину, чи може вона написати роман, у відповідь почуєте: «Не знаю, не пробував».

ПРАВДА ДЛЯ ВСІХ ОДНА

Льва Толстого запитали, що потрібно для того, щоб стати справжнім письменником.

— Треба навчитися говорити правду, — відказав Толстой. — Як цього навчитися? Треба вміти говорити її перш за все собі.

ЧИ РОЗМОВЛЯТИ З ЦАРЕМ

В лютому 1901 р. газети оголосили послання синоду, за яким Лев Толстой одлучався від церкви.

Хтось запитав Льва Миколайовича, чому він не звертається особисто до царя.

Толстой відповів:

— Це все одно, що говорити в телефон з перерізаним дротом.

ЧОТИРИ МИСТЕЦТВА

Якось у Москві Л. М. Толстой слухав твір всесвітньо-відомого композитора Бетховена «Крейцерова соната».

Знайома музика цього разу справила на нього особливо сильне враження. Він звернувся до художника І. Рєпіна і актора В. Андрєєва-Бурлака, які разом з письменником слухали сонату, і запропонував їм творчо зобразити засобами мистецтва глибину цього музичного твору. Вони погодилися.

Письменник узявся написати оповідання, яке мав прочитати перед публікою Андрєев-Бурлак, а Рєпін повинен був створити картину.

Проте виконав свою обіцянку лише Толстой, написавши згодом твір під назвою «Крейцерова соната».

ЯК ДАЄТЬСЯ ПИСЬМЕНСТВО

Л. М. Толстой з особливою вимогливістю ставився до роботи над своїми творами. Так, наприклад, його повість «Дитинство» писалася протягом 18 місяців і мала 4 редакції автора, окремі розділи роману «Війна і мир» — 7 редакцій, роман «Анна Кареніна» — 12. початок «Воскресіння» — 20. Але рекордну кількість переробок зазнав вступ до його книжки «Шлях життя». Автор переписував його... 105 разів.

Під час роботи над «Війною і миром» Толстой за день так втомлювався, що вечорами дрімав у кріслі. Коли Софія Андріївна запитувала, чи не важко йому, він відповідав:

— А ти гадаєш, що письменство дарма дається? Ні, в щоденній праці залишаєш у чорнильниці шматочок себе.

«НЕПОГАНО НАПИСАНО»

Лев Толстой, видрукувавши, ніколи не перечитував своїх великих романів. І, зрозуміла річ, не знав їх напам́́́́'ять. Одного разу його діти зібралися у вітальні вголос читати «Війну і мир». Несподівано до кімнати зайшов Лев Миколайович. Діти не помітили батька і продовжували читання. Письменник кілька хвилин з цікавістю слухав, а потім запитав:

— Що це ви читаєте? Непогано написано.

ПИШІТЬ СВОЇ РОМАНИ

Лев Толстой не визнавав ніяких авторитетів і будь-яке питання, будь-яку проблему вирішував по-своєму. Певний час він мав сумнів щодо вірності вчення Коперніка і почав навіть видумувати свою власну теорію руху Землі і планет. Щоб обговорити свої міркування з ким-небудь із спеціалістів, він зустрівся з Ф. Бредіхіним. Вислухавши Толстого, знаменитий астроном сказав:

— Графе, пишіть краще свої повісті, а турботу про планети залиште нам.

КРАЩЕ НЕ ПИШІТЬ

Леонід Андрєєв запитав якось у Льва Толстого:

— Що потрібно для того, щоб написати роман?

— Якщо ви задумали книжку, але можете її не писати, то не пишіть.

ВИ РАНІШЕ ЩОСЬ ПИСАЛИ?

Лев Толстой написав невелике оповідання і надіслав його до редакції одного журналу, підписавшись псевдонімом. Через кілька днів він завітав до редакції, щоб дізнатись про долю свого твору.

Редактор зустрів відвідувача не дуже ввічливо і заявив, що оповідання не буде надруковано.

— Чому? — поцікавився Толстой.

— Зізнаюсь, шановний, — відповів зверхньо редактор, — читаючи вашу нісенітницю, я був цілком упевнений, що її написав зелений хлопчисько. Киньте займатися цією писаниною. У вашому віці починати вже пізно. Ви раніше щось писали?

— Писав, — відповів Толстой. — У мене є кілька творів, і про них відгукувалися схвально...

— А що саме ви написали? — зупинив його редактор.

— Що? Наприклад, «Війну і мир», «Анну Кареніну»...