Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

ХЛІБ ПОЕТІВ

У дружньому колі зайшла розмова про те, чому новели Василя Стефаника такі невеселі Дивно, що він не писав нічого про кохання.

Стефаник обвів поглядом присутніх і каже:

— Та якось воно так виходить. Відай, не хочу поетам хліба відбирати.

ТВОРИ ПЕСИМІСТІВ

— Чому ви не шануєте свого здоров'я і не хочете слухати лікарів? — питають Стефаника.

Письменник не має сміливості зізнатись, що це правда. І жартує:

— Лікарі пишуть такі рецепти, що читати їх ще тяжче, ніж твори песимістів.

ЩОБ ЗАБЛИМАВ ВОГНИК

У розмові з Михайлом Рудкицьким Василь Стефаник бідкався:

— Заздрю, єй-бо, заздрю молодим галицьким письменникам, які шкварять, наче сало на сковороді, вірші, оповідання, повісті. Вони задоволені собою, гей ті пани, що в неділю після обіду, добре попоївши, походжають вулицями та парками. Мені ж треба кілька місяців, одне літо або цілу зиму, поки в голові заблимає якийсь вогник, мені треба чогось, що шпигонуло б мене у печінці або від чого сон не береться. Вигадувати не вмію. Мушу бачити перед собою людей живими і чути їх слова, які допікають.