Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

ШИЯ І ГАК

Якось лезгинському поету-співцю Сулейману Стальському зустрівся його колишній хазяїн.

— Сулеймане,— сказав він,— чому ти не створив пісню на честь Казим-бея, чи бережеш її для більшовиків?

Сулейман промовчав.

— Цей світ — колесо,— додав хазяїн,— весь час крутиться...

— Не правильно крутиться,— перебив його Сулейман.

— Зажди, зажди, чи не проситься твоя шия на гак?

— Ні,— відповів Сулейман.— Гак любить сало, а моя шия — самі мозолі.

ДОЛЯ І ЧАС

Ашуг Сулейман розповідав якось давню притчу про поета Саїда Кочхюрського, якого осліпив хан Мурсал.

Слава Саїда полинула за кордон, а Мурсал не любив, щоб народна хвала прославляла когось, а не його, хана.

Він викликав до себе ашуга і звелів йому співати пісень.

Саїд проспівав.

— Гарно співаєш,— сказав хан,— ти, напевне, майстер своєї справи. Але скажи, чому у тебе такий сміливий погляд? Адже тут присутні і мої жінки...

І наказав виколоти співцеві очі.

— Я чув цю притчу давно і добре її пам'ятаю. А тому вирішив берегти свої очі,— закінчив розповідь ашуг Сулейман, даючи зрозуміти присутнім, чому він мовчав кілька важких років.

НЕ БИЙ ДІТЕЙ МОЇХ

Письменник Еффенді Капієв (1909—1944) був другом Сулеймана Стальського. Він же перекладав його твори російською мовою. Ця дружба викликала заздрість деяких дріб'язкових людей. Вони говорили Сулейману:

— Ти не читаєш по-російському, а ми знаємо, що Еффенді Капієв, перекладаючи, псує твої вірші. Десь додає, десь скорочує, а деякі рядки переписує по-своєму.

Якось під час однієї бесіди Сулейман сказав:

— Друже, я чув, що ти б'єш моїх дітей.

Еффенді відразу зрозумів, про що мова.

— Твої вірші — не діти твої, Сулеймане. Вони — це ти сам, Сулейман Стальський.

— В такому разі я, старий, заслуговую ще більшої поваги, ніж діти.

— Що тобі дорожче, Сулеймане, кількість рядків у віршах чи стиль і дух? Ось перед нами стоїть вино. Якщо воно видихнеться, то об'єм його майже не зменшиться, але це вже буде не те вино, яке ми п'ємо і яким насолоджуємося. Справа не в кількості вина, а в його ароматі, смаку і міцності.

КРАЩЕ НАПАМ'ЯТЬ

С. Стальський грамоти не знав. Його сини робили все для того, щоб батько оволодів письмом. І щоразу він з великим бажанням брався за цю справу, та потім відкладав папір і казав:

— Ні, діти. Варто лише мені взяти до рук олівця, як вірші втікають від мене, тому що я вже думаю не про вірші, а про те, як тримати цей неслухняний олівець.

ІМ'Я І РЕЧІ

Сулеймана Стальського викликали до Москви, щоб вручити орден. В столиці його зустрів один дагестанський міністр.

— Ай-ай, дорогий Сулеймане,— сказав міністр поету.— Не можна вести себе у Москві так, як в аулі. Цей одяг тобі треба зняти.

Сулейману пошили новий костюм, принесли нові черевики, нову шапку і зимове пальто з каракулевим коміром. Сулейман, не поспішаючи, оглянув кожну річ. Потім усе згорнув і поклав у чемодан.

— Дякую. Гарні речі. Тільки для мого сина. Я ж хочу залишитися Сулейманом. Своє ім'я не проміняю ні на костюм, ні на черевики...