Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

ДУМКА І НАСЛІДКИ

Коли М. Салтиков навчався у Царськосельському ліцеї, француз-учитель, перекладаючи на французьку уривок з хрестоматії російської історії, спіткнувся на фразі: «Новгородці такали, такали та й протакали».

Ось тут його виручив здібний учень Салтиков, який уже в ці роки відчував слово.

— Вираз «такати», — прокоментував він, — означає думку знаючих людей, а вираз «протакати» свідчить про те, що ці думки не мають ніяких наслідків.

САЛТИКОВ СТАЄ ЩЕДРІНИМ

Є кілька версій, як Салтиков став Щедріним. Про одну з них розповідає син письменника К. М. Салтиков у своїй книжці «Інтимний Щедрін», що вийшла 1923 року.

«...Небагатьом відомо, чому батько вибрав собі псевдонімом прізвище — Щедрін.

А історія така. Ще коли Михайло Євграфович був на державній службі, йому натякнули, що незручно підписувати праці своїм прізвищем. І батькові довелося підшукувати псевдонім, але він нічого не міг придумати...

Моя мати запропонувала йому взяти що-небудь схоже до слова «щедрий», через те що у своїх творах він був надзвичайно щедрий на сарказм. Батькові ідея сподобалася, і з того часу він став Щедрі ним».

ОБРАЗИ, ЩО ЗБАГАЧУЮТЬ МОВУ

Поняття науки завжди давали багатий простір фантазії Салтикова-Щедріна.

Говорячи про безправність трудящих у поміщицько-капіталістичній державі, пояснюючи «мотиви» вчинків чиновників-самодурів, Салтиков-Щедрін використав математичне поняття: «Ніщо так не веселить серце начальника, як стан людини, зведеної до спільного знаменника».

І Архімед не передбачав, на які думки відкритий ним закон наштовхне сатирика для пояснення процесів, що відбувалися у чиновницькому середовищі Росії минулого століття: «Чим легшої ваги людина, — писав Салтиков-Щедрін,— тим більше вона може претендувати на успіх, тим більше може дерзати, а якщо вона вагою менше золотника, то це така завидна доля, для якої жодних перепон в житті не існує.

Закони фізики торжествують: легкі тіла піднімаються вверх, а вагомі залишаються внизу».

ХАЙ СПИСУЄ

До М. Є. Салтикова-Щедріна, виконуючого обов'язки тверського губернатора, прийшов місцевий житель і розповів:

— Поміщик Щербатов читав учора свої записки, підготовлені до друку. Він безсоромно списав у вас окремі рядки й навіть сторінки. Ви б його, Михайле Євграфовичу, закликали до відповідальності за плагіат.

— Нехай списує! — після короткого роздуму відповів письменник. — Адже те, що стоїть у мене поміж рядками, він ніколи не спише.