Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

НЕПОКІРНИЙ

Літературознавці відзначають, що в українській літературі початку XX століття не було більш трагічної постаті, ніж Архип Тесленко.

Восени 1906 року за сфабрикованим харківецькими куркулями «громадським» присудом Тесленко був осуджений на заслання у Вологодську губернію. Поки чекав суду у гадяцькій в'язниці, заслання замінили на Вятську губернію, де Тесленко пробув недовго. За вимогою слідчого його відправили етапом на суд до Лубен у справі нападу на справника. Письменника виправдали через відсутність доказів, і тоді — знову етап у Вятську губернію, де він захворів на тиф і перебував у шпиталі Бутирської в'язниці. І знову тяжкий етап — тільки для того, щоб, діставшись на місце заслання, наступного дня, 27 грудня 1908 року, одержати звістку, що строк заслання скінчився.

Жандармський ротмістр, який допитував заарештованого Тесленка, запитав:

— Ну для чого ви провадите революційну діяльність?

— Для того, щоб отакі, як ви, не мали жодної змоги допитувати отаких, як я,— відповів Тесленко.