Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

МОВА — ЯК МАТИ

1928 року Ярослав Галан дістав дозвіл викладати польську мову у Луцькій гімназії. Гімназисти знали, що Галан — український письменник, пише українською мовою, і якось запитали:

— Чому ви навчалися польської мови?

Галан відповів, що, крім польської, він знає ще сім мов.

— І однаково любите?

— Найрідніша жінка для кожного — рідна мати. Але й ваших матерів я люблю й поважаю. Отак і мови, всі вони творіння народів, їхнього розуму й серця. Мова Пушкіна й Міцкевича така ж прекрасна, як і мова Шекспіра чи Ромена Роллана,— відповів їм професор і додав: — Ненавиджу лише хамську, холуйську мову, а вона, до речі, в усіх народів однаково гидка.

НЕ ПОВТОРЮВАТИСЬ

Письменник П. Козланюк, друг Галана, згадував, як він одного разу побачив на столі у Ярослава Олександровича папір з довгим стовпчиком слів, майже всі вони були перекреслені. Виявилося, що Галан добирав епітети до особи, про яку писав. Таких епітетів він відібрав понад двадцять; усі вони здавалися Козланюкові безперечно влучними.

— Невже вони непідходящі? — запитав Козланюк.

Як з'ясувалося, Ярослав Олександрович не вживав їх тому, що до цих або схожих визначень він уже колись вдавався, причому частково в творах, написаних ще майже десять років тому.

ВИСТУП ДЛЯ РАДІО

З творчої практики Галана відомий такий випадок. Він підготував для виступу по радіо промову, що сподобалась усім, хто з нею ознайомився. Та коли наблизився день виступу, Ярослав Олександрович взявся переробляти текст. Йому доводили, що це зовсім не потрібно. Але він категорично заявив: необхідно замінити ряд образів.

— Усі вони — з однієї сфери: плуг, рілля... ще хай будуть; але далі — серп, сніп (сніп брехні), полова, віялка історії — суцільна агрономія!

В ЧОМУ ЩАСТЯ?

У присутності Галана зайшла мова про щастя. Один з товаришів говорив:

— Люди шукають щастя. Одні прагнуть здобути його в сяйві слави, інші — в розкошах, багатстві, треті — в чарах кохання. В чому ви вбачаєте своє? — запитали Галана.

Письменник відповів не замислюючись:

— У двобої з мерзотою та в надії на перемогу.