Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

НЕ ПОСЛУХАВСЯ МЕТРА

Об'єднавши свої написані вірші в невелику збірку під назвою «Мрії і звуки», вільний слухач Петербурзького університету М. Некрасов відніс їх до поета В. Жуковського, щоб той висловив свою думку. Маститий поет попросив навідатися за три дні.

Некрасов прийшов і почув: з усієї збірки лише два вірші варті уваги, про інші ж сказано:

— Якщо хочете друкувати, то видайте без імені, згодом ви напишете кращі, і вам буде соромно за ці вірші.

ДЕ БУТИ?

Якось, завітавши до редакції «Современника», літератор і мандрівник Є. П. Ковалевський, статечно потрясаючи генеральськими еполетами, сказав Некрасову:

— Повинен вас по-дружньому попередити, шановний, ви ризикуєте репутацією «Современника» в очах серйозних людей. Що ви проповідуєте? Непокору? Бунт? Ви підтримуєте безвідповідальну молодь.

Завжди стриманий, Некрасов тут вибухнув:

— Краще бути останнім серед молодих, ніж першим серед старих.

СМЕРТЬ ГЕРОЇНІ

Некрасов був делікатним з відвідувачами «Современника», але як редактор правив рукописи дуже ретельно. Інколи навіть рішуче. На користь справі.

Один із друзів Некрасова друкував у журналі з номера в номер досить велику і нудну повість. Некрасов відверто позіхав, читаючи коректуру. І нарешті не витримав. У найбільш патетичному місці розділу написав про героїню: «Вона вмерла». Закреслив продовження і так віддав до Друку.

КРАЩОМУ — ДОРОГУ

У друкарні захвилювалися: в останню хвилину Некрасов наказав замінити повість, яку вже набрали. Це ж нові витрати!

— Миколо Олексійовичу, — кажуть йому, — ви завдаєте журналові на сорок вісім карбованців збитків.

— Нічого, нічого. Зате журнал і читач виграють. Нова повість — краща.