Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

ЛАСКА ВЕЛЬМОЖ

Коли канцлеру князю Меттерніху доповіли про крамольні вірші Генріха Гейне і запропонували поцікавитися молодим поетом, він відповів:

— Рано чи пізно ми його обдаруємо нашою увагою.

ЗАГРУЗ У МИНУЛОМУ

Представник німецької романтичної школи Фрідріх де ла Мотт Фуке (1777—1843) написав чимало рицарських романів. Коли Генріха Гейне запитали, чому, на його думку, про цього автора тепер зовсім забули, поет відповів:

— Бо він у мріях про минуле втратив розуміння сучасного.

НЕ ЗАПЕРЕЧУВАВ БИ...

Якось зайшла розмова про дурнів, і Генріх Гейне сказав:

— Я не заперечував би проти існування дурнів (хоча, на мій погляд, їх дуже багато), якби вони не вимагали, щоб я підтримував їхні смаки та спосіб життя.

ДРІБНИЦІ

— Чи важко вивчити французьку мову? — запитала Гейне світська дама.

— Та ні, — відповів той. — Просто замість німецьких слів треба вимовляти французькі.

ОПТИМІЗМ — ЗАПОРУКА ЗДОРОВ'Я

Генріха Гейне, коли він був тяжко хворий, відвідав у шпиталі один із його друзів. Санітарки саме переносили пацієнта на чисте ліжко.

— Як ся маєш, як почуваєшся? — турботливо запитав друг.

— Як бачиш, — не втрачаючи почуття гумору, відповів поет, — жінки все ще носять мене на руках.

ПРИЄМНА МЕЛОДІЯ

Один поет-початківець надіслав Генріхові Гейне зошит зі своїми віршами. У супровідному листі він писав:

«Можете відверто висловити свою думку про вірші. Навіть найжорстокішу критику я сприйматиму як найчарівнішу мелодію».

Прочитавши вірші, Гейне переконався, що автор не виявляє жодних ознак поетичного хисту, і відповів йому: «Можете вважати, що почули прекрасну симфонію».

НЕЗНАЙОМКА

Гейне сказав якось поету Моріцу Гартману:

— Сьогодні, дорогий Гартмане, мене вже відвідала одна дама. Єдина незнайома вам дама...

— Хто ж це?

— Муза, мій дорогий.

ШУКАЙ СВІЖИЙ ОБРАЗ

Про образність у літературі Гейне висловився так: — Той, хто перший порівняв жінку з квіткою, був великим поетом. Той, хто це повторив, не мав ані краплини таланту.

РОЗМОВА З БАНКІРОМ

Якось у Парижі Гейне зустрів Ротшільда.

— Як ви себе почуваєте? — запитав поет.

— Дуже зле, — відповів банкір. — Політика доводить мене до божевілля.

На це письменник зауважив:

— Доки ви не почнете жбурляти гроші за вікно, я не повірю в те, що ви сказали.

ДОРОГИ ЧЕСТІ

Генріх Гейне після якоїсь суперечки повинен був прийняти виклик свого супротивника на двобій. У день дуелі сталася злива. Грузнучи в багні та потопаючи в калюжах, поет звернувся до своїх секундантів:

— Як бачите, панове, дороги честі бувають інколи дуже брудні!

«ОБМІН» ДУМКАМИ

Коли до хворого Гейне прийшов знайомий письменник, поет почав перед ним виправдовуватись:

— Пробач, але в моїй голові зараз зовсім порожньо. Тільки що від мене пішов Н., ми з ним обмінювались думками.

ОДНА ДЯКА...

На запитання: «Чи ви читали Ауфенберга?» — Гейне відповів:

— Ауфенберга я не читав, та мені здається, що він схожий на д'Арленкура, якого я теж не читав.

ЯК ЮВЕЛІР

Знайомому літератору і композитору Гейне сказав:

— Ось люди говорять про натхнення і таке подібне. А я працюю як ювелір над золотим ланцюжком, підганяючи кільце до кільця.

МОЖЕТЕ НЕ ХВИЛЮВАТИСЬ

Якось Генріх Гейне та італійський композитор Белліні грали в більярд. Композитор довго ходив навколо столу, розмірковуючи, яку кулю вдарити. Гейне не витримав:

— Поспішайте. Ми не можемо витрачати стільки часу. Хіба ви не знаєте, що усі геніальні композитори померли замолоду.

Белліні зблід і відклав кий. Товаришам, що спостерігали за грою, він сказав:

— Ви чули, що сказала ця страшна людина?

Генріх Гейне зауважив:

— Я ж не знав, що ви належите до когорти геніальних!

ЗАБОРОНЕНІ КНИЖКИ

Коли Гейне повертався з-за кордону до Німеччини, його запитали на митниці, чи він не має з собою заборонених книжок.

— Маю.

— Де? — пожвавішали чиновники.

— Тут, — відповів поет, показавши на чоло.

НЕВДЯЧНИЙ КНЯЗЬ

Як кореспондент аугсбурзької газети Гейне мав давати повідомлення про хід дебатів у баварській палаті. Якось князь Валлерштейн заявив, що він такої промови, яку надруковано в газеті, не виголошував.

Гейне спокійно відповів:

— Ваша світлість повинні мені подякувати за те, що я вклав у ваші уста кілька розумних фраз.