Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

ПРО ЧАС

Проїжджий панок помітив на шляху мандрівного філософа Григорія Сковороду і зупинив фаетон.

— Боже мій,— вигукнув він,— ви витратили півжиття заради науки! І для чого? Щоб хтось міг про вас сказати: «О, це дуже розумна людина!»

— Але ви витратили удвоє більше часу,— відповів філософ,— і все задля того, щоб люди говорили: «Ох, який же він дурень!»

СКОВОРОДА І ЦАРИЦЯ

Катерина II багато чула про Григорія Сковороду і захотіла його побачити. Міністри привезли філософа до царського палацу і завели його до золотої зали. Усі стоять, не дихаючи, ждуть царицю. Ось з являється і вона. Присутні низько-низько вклоняються їй. Один тільки Сковорода стоїть рівно.

— Чого ти не вклоняєшся мені? —запитала його Катерина II.

Сковорода спокійно відповів:

— Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитись. Як же ти роздивишся мене, коли я перед тобою удвоє зігнусь?

Розповідають, що вдруге Сковорода зустрівся з царицею, коли вона 1788 року подорожувала по Україні. Катерина II поцікавилася, чому він такий чорний. Дотепна відповідь містила глибокий смисл:

— Е, вельможна мати, хіба ж ти де бачила, щоб сковорода була біла, коли на ній печуть та жарять, і вона все у вогні.

З ГУБЕРНАТОРОМ НЕ ЗНАЙОМИЙ

Часто Григорія Сковороду можна було зустріти на шляху від Харкова до Бабаїв. Якось він сів перепочити, імпровізуючи мелодію на флейті. Раптом показався розкішний губернаторський екіпаж. Вершник-ад'ютант, який супроводжував губернатора, швидко під'їхав до Григорія Савича, гукнувши:

— Пан губернатор запрошує вас до карети!

— Передайте губернатору, що я не знайомий з ним,— спокійно відповів Сковорода і продовжував награвати на флейті.

Ад'ютант потоптався, не знаючи, що казати, і від'їхав. Та за хвилину повернувся:

— Вас просить до себе Євдоким Олексійович Щербинін.

— А-а,— добродушно кивнув Сковорода, встаючи.— Чув про нього. Кажуть, добра людина і музика гарний.

БДЖОЛИ І ТРУТНІ

Довідавшись про те, що Григорій Сковорода перебуває у Острогозьку, туди прибув преосвященний Тихін, який зажадав зустрітися з філософом. І хоч Сковорода уникав зустрічі з високим церковним служителем, преосвященний досяг свого.

У розмові Тихін запитав співбесідника, в чиєму житті знаходить Григорій Савич найбільше мудрості.

— У житті бджіл,— відповів Сковорода.— Добре було б, якби й люди жили такими трудовими громадами, як бджоли.

— А чи не здається вам, що церква божа подібна до прославлюваного вулика бджіл?

— Хіба тим, що у вулику серед трудових бджіл теж є трутні,— спокійно відповів Сковорода.

Преосвященний знітився, не знав, що сказати на таку неждану відповідь. Але співбесідник вивів його з ніяковості:

— А в чому ваше преосвященство вважає найбільшу мудрість?

— У царстві божім,— багатозначно відповів служитель церкви.

— А чи будуть і в тому царстві бджоли і трутні? — запитав Сковорода.

Замість відповіді преосвященний, перехрестившись, швидко зник.