Проїжджий панок помітив на шляху мандрівного філософа Григорія Сковороду і зупинив фаетон.
— Боже мій,— вигукнув він,— ви витратили півжиття заради науки! І для чого? Щоб хтось міг про вас сказати: «О, це дуже розумна людина!»
— Але ви витратили удвоє більше часу,— відповів філософ,— і все задля того, щоб люди говорили: «Ох, який же він дурень!»
Катерина II багато чула про Григорія Сковороду і захотіла його побачити. Міністри привезли філософа до царського палацу і завели його до золотої зали. Усі стоять, не дихаючи, ждуть царицю. Ось з являється і вона. Присутні низько-низько вклоняються їй. Один тільки Сковорода стоїть рівно.
— Чого ти не вклоняєшся мені? —запитала його Катерина II.
Сковорода спокійно відповів:
— Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитись. Як же ти роздивишся мене, коли я перед тобою удвоє зігнусь?
Розповідають, що вдруге Сковорода зустрівся з царицею, коли вона 1788 року подорожувала по Україні. Катерина II поцікавилася, чому він такий чорний. Дотепна відповідь містила глибокий смисл:
— Е, вельможна мати, хіба ж ти де бачила, щоб сковорода була біла, коли на ній печуть та жарять, і вона все у вогні.
Часто Григорія Сковороду можна було зустріти на шляху від Харкова до Бабаїв. Якось він сів перепочити, імпровізуючи мелодію на флейті. Раптом показався розкішний губернаторський екіпаж. Вершник-ад'ютант, який супроводжував губернатора, швидко під'їхав до Григорія Савича, гукнувши:
— Пан губернатор запрошує вас до карети!
— Передайте губернатору, що я не знайомий з ним,— спокійно відповів Сковорода і продовжував награвати на флейті.
Ад'ютант потоптався, не знаючи, що казати, і від'їхав. Та за хвилину повернувся:
— Вас просить до себе Євдоким Олексійович Щербинін.
— А-а,— добродушно кивнув Сковорода, встаючи.— Чув про нього. Кажуть, добра людина і музика гарний.
Довідавшись про те, що Григорій Сковорода перебуває у Острогозьку, туди прибув преосвященний Тихін, який зажадав зустрітися з філософом. І хоч Сковорода уникав зустрічі з високим церковним служителем, преосвященний досяг свого.
У розмові Тихін запитав співбесідника, в чиєму житті знаходить Григорій Савич найбільше мудрості.
— У житті бджіл,— відповів Сковорода.— Добре було б, якби й люди жили такими трудовими громадами, як бджоли.
— А чи не здається вам, що церква божа подібна до прославлюваного вулика бджіл?
— Хіба тим, що у вулику серед трудових бджіл теж є трутні,— спокійно відповів Сковорода.
Преосвященний знітився, не знав, що сказати на таку неждану відповідь. Але співбесідник вивів його з ніяковості:
— А в чому ваше преосвященство вважає найбільшу мудрість?
— У царстві божім,— багатозначно відповів служитель церкви.
— А чи будуть і в тому царстві бджоли і трутні? — запитав Сковорода.
Замість відповіді преосвященний, перехрестившись, швидко зник.