Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

ДАРУНОК МУЗИ

1930 року Андрій Малишко, залишивши київський мед-технікум, перейшов до Інституту народної освіти. Однокурсники знали, що Андрій пише вірші, та не надавали цьому особливого значення.

Одного разу він повернувся в гуртожиток з пакунками харчів:

— Давай, братва, до столу!

Товариші здивувалися — звідки в нього гроші?

— Сміливіше, друзі, не бійтеся — не крадене і не награбоване... Дарунок музи — перший гонорар.

Після скромного бенкету Малишко дістав з новенької теки два номери київського двотижневика «Молодий більшовик», де були надруковані, його вірші.

ОРДЕН

А. Малишко приїхав якось перед війною до батька у рідний Обухів з орденом на грудях. Батько довго роздивлявся нагороду, а далі підсумував:

— Ти ба! Колись за добрі вірші каторгу давали, солдатчину, а тепер — ордени.

І відтоді перемінився до професії сина.

СТРАТЕГІЯ ВІРША

Коли перші бомби впали на Київ, Андрій Малишко з багатьма письменниками зголосився іти на фронт.

Серед побратимів і товаришів по перу він мав вигляд бувалого офіцера. Стриманий, підтягнутий і суворий, він не розлучався з планшетом. В ньому зберігався великий загальний зошит, над яким він часто схилявся немов над картою.

— Офіцер вивчає стратегію? — запитували жартома товариші.

Малишко посміхався:

— Так, стратегію вірша. Щоб поцілював точніше і вражав міцніше.

ПЕРЕД БОЄМ

Генерал, начальник політвідділу однієї з армій, зайшовши в бліндаж перед боєм, застав бійців за читанням.

На запитання, що вони читають у такий напружений час, лейтенант відповів:

— Готую, товаришу генерал, бійців до бою!

— Яким чином?

— Читаю солдатам поезії Андрія Малишка.

ЯКЩО ВОРОГ СКАЖЕНІЄ

Письменник Петро Сєвєров, зустрівшись з Андрієм Малишком на німецькій землі незадовго перед штурмом Берліна, запитав про його планшет з нерозлучним зошитом віршів. Андрій Самійлович відповів, що планшет загинув під час бомбардування.

— А вірші?

— Кожен поет мусить пам'ятати свої вірші, скільки б їх не було. Адже вони — в його серці.

— А знаєш, Андрію,— раптом згадав Сєвєров,— нещодавно в боях за Бреслау підручний Геббельса дуже лаяв тебе по радіо. Висунули вони радіорупор на передову і давай погрозами сипати. Раптом чую твоє ім'я: «Коли ми зловимо поета Андрія Малишка,— горлав цей покидьок,— ми його четвертуємо. Малишко вже приречений до жорстокої смерті».

Андрій Самійлович радісно засміявся:

— Та це ж найвідмінніша рецензія на мої вірші й пісні. Коли ворог скаженіє, значить, наші дії правильні і наші слова, ніби кулі, влучають у ціль.

НАРОДЖЕННЯ ДУЕТУ

Ідучи якось з риболовлі, композитор Георгій Майборода, поринувши в спогади, звернув увагу на один із будиночків на околиці Лук'янівки:

— Отут, в низенькій цій хатині, моя любов жила колись.

— Ой як здорово сказано, Георгію, ці рядки просяться в пісню,— зворушливо промовив Андрій Малишко, і там же в автомобілі, а потім на квартирі поета одночасно імпровізувалися слова і музика на цю тему. Через день з'явився дует, що дістав назву «Ти ждеш мене», де поет зберіг і слова, сказані Майбородою:

Отут, в низенькій цій хатині, Моя любов жила колись.