Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

ПІД ЧАС БОЮ

Під час Великої Вітчизняної війни кореспондент газети «Правда» О. Фадєєв прибув до військової частини, яка штурмувала Великі Луки. Пізно увечері, коли стало зрозуміло, що фашисти залишать місто, він вирішив написати кореспонденцію до газети.

Примостився у бліндажі біля залізної пічки і занотовував хід бою, який не затихав всю ніч. Поблизу рвалися снаряди. Але це не заважало О. Фадєєву писати. Створений при таких незвичайних обставинах нарис офіцер зв'язку встиг ще до світанку передати на вузол.

— Хлопці, здається, непогано вийшло,— радісно промовив О. Фадєєв.— Знаєте, як я назвав цей нарис? «При штурмі Великих Лук». Так би мовити, традиційно. Але в цьому його сила!..

ПОДІЛИВСЯ

Фадєєв хворів. Йому зателефонував один письменник і так наполегливо просив його прийняти, що Олександр Олександрович погодився.

Письменник приїхав, сів біля хворого і мовчить. Фадєєв чекає, що той скаже, і теж мовчить. Так вони промовчали майже годину. Раптом гість встає, міцно тисне Фадєєву руку:

— Спасибі, Сашо, гарно поговорили. Одразу якось легше стало після того, як з тобою поділився.

І пішов.

УМІННЯ СЛУХАТИ

О. Фадєєв дуже любив пісні, знав їх багато і сам співав. Певний час він керував хором у клубі письменників. І якщо, бувало, хто-небудь із учасників хорового співу брав фальшиву ноту, письменник сприймав це як особисту образу.

Якось поет Сергій Васильєв «пустив півня». Олександр Олександрович повернувся до хориста з докором:

— Що за напасть! Невже не можна ради товаришів хоч одну хвилинку помовчати і послухати?! Адже сидіти мовчки, і слухати — це теж мистецтво!