Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

КАРАСІ В БАСЕЙНІ

Якось Максим Тадейович виявив бажання поїсти карасів. Рибу привезли і кинули у невеличкий басейн, який був на подвір'ї дачі Рильського. Поснулі карасі в басейні ожили. Дізнавшись про це, Максим Тадейович сказав:

— Шкода їх смажити, вони вже пережили один раз свою смерть. Хай живуть!

ВПОЛЮВАВ

— Одного разу товариші запросили мене на полювання,— розповідав Максим Тадейович Рильський.— По їхали десь, здається, під Переяслав. Я не пішов на луг, залишився в машині. Так мені захотілося...— поет приємно посміхнувся.— Невдовзі мисливці прийшли до машини і почали скаржитись, що не вдалося нічого вполювати. «А у мене є! — кажу і показую зошит.— За цей час я написав вірш».

ПРО ХАРАКТЕРИ

Максим Тадейович любив і умів жартувати.

— Коли йдеться про різні людські характери,— говорив він,— я часто пригадую один цікавий випадок. Десь ще у двадцятих роках нарком освіти М. О. Скрипник через Михайла Івановича Донця передав кільком київським діячам культури святкові (здається, Жовтневі) поздоровлення і якусь суму грошей. Михайло Іванович потім розповів мені, як по-різному троє видатних людей сприйняли це.

Максим Тадейович усміхнувся і вів далі:

— Перший, прочитавши листа і швиденько порахувавши гроші, сказав: «О, це добре! Буде з чим на базар іти. А то, бачиш, крім кривої турецької шаблі, ні чорта в хаті нема...»

Другий, уважно перечитавши листа і полічивши кілька разів гроші, звернув увагу, що один карбованець ветхий. «Це обміняйте, будь ласка,— сказав він Донцю,— а то його ніхто не візьме».

Третій, вислухавши привітання і повідомлення про подарунок, усміхнувся і зауважив: «Гроші? За віщо? Він же мене не знає... покладіть ті папірці, будьте ласкаві, на стіл».

Три людини — три характери,— додав Максим Тадейович.

ЛІНГВІСТИЧНИЙ ЖАРТ

Звичний російський зворот «смеяться над ним» по-українськи перекладається «сміятися з нього». Повертаючись додому, Максим Тадейович і його друг, літератор Петрушевський, присіли відпочити просто на кам'яних східцях біля під'їзду. На балконі третього поверху саме тоді голосно засміялися дівчата...

— Мені здається, Максиме, що ці дівчата сміються з нас,— спокійно каже Петрушевський.

— А я думаю, друже, що вони сміються над нами,— і Максим Тадейович піднімає руки вгору, до балкона.

НЕ ТОЙ ДОСВІД

— Чому ви переселилися з Ірпеня у Голосіївський ліс? — запитали М. Рильського.

— І тепер скучаю за ним. Не покинув би, та зіпсували річку Ірпінь. Почали розчищати, створювати гучну Ірпінську заплаву... Річка пересохла. На одній сесії головний винуватець тієї справи радив москвичам вивчати досвід нашої заплави... Я не витерпів, кажу: «Капусти там ще нема, а Ірпеня вже нема».

ЗУСТРІЧАЮТЬ ПОЕТА?!

26 березня 1959 року Максим Рильський на запрошення студентів філологічного факультету прибув до Одеси на міжвузівську конференцію.

На пероні вокзалу зібралися студенти, науковці, письменники, кіномитці. Зупиняється поїзд. З вагона виходить Максим Тадейович. Молодь скандує: «Мак-сим Риль-ський! Мак-сим Риль-ський!» Поетові дарують квіти. Обійми, поцілунки...

— Кого це так зустрічають? — запитують здивовані американські туристи, які прибули в тому ж вагоні київського поїзда.

— Поета! Поета Максима Рильського! — пояснює русокоса студентка.

— Поет?! І така шана?!

НА ПІДПИС НЕ ЗГОДЕН

До М. Рильського за дорученням редакції зайшов журналіст і попросив написати відгук на подію, що тільки-но сталася. Можна, як сказав той, і у віршах, і у прозі. Максим Тадейович трохи образився таким грубуватим ставленням до найсвятішого в його житті,— до творчості, але делікатно відповів, що не має часу. Журналіст був досвідчений і запропонував Максимові Тадейовичу сказати кілька слів, а тоді він сам напише і принесе на підпис.

Ось тут Максим Тадейович розсердився. Карбуючи кожне слово, він промовив:

— Нічого я вам казати не буду. Зрозумійте, що мені значно легше самому написати, ніж вам розповідати.

ТЕЖ СЛАВА

У Києві, на вулиці Гоголя, 28, відкривали меморіальну дошку художникові Миколі Пимоненку. У гурті стояв і Максим Рильський. «Як бачу,— розповідав він згодом,— двоє хлопчаків, років по 9—10, весь час нишпорять у натовпі. Коли пробігали повз нас, мимоволі звернув на них увагу. А тоді вони чомусь спинилися, і я почув їхню розмову. Один каже: «Знаєш, тут і Рильський є». Тоді другий запитує: «А ти його особисто знаєш чи вірші читав?» — «Ні,— каже,— я знаю номер його машини».

А то був справді номер, який, раз почувши, легко запам'ятати: УЧ —0001. «От,— каже Максим Тадейович,— і моя слава».

МАКСИМ ТА ДЕЙЧ

Одного разу до Максима Тадейовича та О. й. Дейча, що розмовляли, підійшов добрий знайомий. Рильський відрекомендувався:

— Знайомтесь, Максим та Дейч!