Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

ХАЙ СЛОВО БУДЕ ГОСТРИМ, ЯК ЛЕЗО КИНДЖАЛА

1895 року в сім'ї Косачів квартирував студент Нестор Гамбарашвілі. Якось Лариса Петрівна побачила у нього на столі книжку Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі» з ілюстраціями Зічі і була приємно здивована цим шедевром грузинської літератури XII ст. Вона засипала Нестора питаннями про Грузію, її природу, літературу й культуру.

Поетеса уважно слухала студента, а потім сказала:

— Який цікавий, дивний куточок — Грузія! Скільки мужності і доблесті повинен мати народ-жменька, щоб уціліти і охоронити себе від усіх напастей і знегод, які випали на його долю! Коли б я не була українкою, я б хотіла бути грузинкою!

Виїжджаючи з Києва додому в Горі на канікули, Нестор запитав Лесю Українку, що їй привезти з Грузії. Відповідь була така:

— Гострий кинджал, як емблему боротьби з ненависним ворогом!

ЛИСТ ДО ТОВАРИШІВ

Одним із перших творів Лесі Українки, написаних спеціально для нелегального поширення, був «Лист до товаришів» (1895).

Надсилаючи цього листа М. Пав ликові, поетеса просить передати його через певних людей в гуртки молоді. Дотримуючись конспірації, Леся Українка не підписує свого звернення до молоді: «Шкода, що не можу підписати свого ймення, але сподіваюсь, що по почерку пізнають»

МАТЕМАТИКА ПЕРЕКОНАНЬ

Про брата Лесі Українки Михайла говорили, що він звик підходити до оцінки різних людей з точки зору математика. Коли часом хотів назвати когось недалекою людиною, то казав: «Він зовсім не знає математики».

— І я маю свою «математику»,— говорила Лариса Петрівна,— все Сибіром міряю: отак придивлюсь до людини і думаю, чи годна вона за свої переконання Сибіру понюхати, якщо годна — ото людина!

НА ДОБРУ СПРАВУ

У 1896—1897 роках у Києві було засновано Літературно-артистичне товариство. В усіх заходах, як і в громадській роботі, Леся Українка брала активну участь, незважаючи на те, що здоров'я її гіршало, і їй важко було ходити без палички.

Так, вона підготувала реферати з італійської літератури, про письменників Буковини, творчість Г. Гейне.

Сестра Ольга докоряла їй, що вона надміру втомлюється, працюючи для товариства. Леся Українка на це відповідала:

— Не докоряй мені за вечори з рефератами: якщо я не можу дати просто гроші на справу мені дорогу, то даватиму хоч свою працю, поки спроможуся...

«КОГДА ЦВЕТЕТ НИКОТИАНА»

Ознайомившись з творчістю Лесі Українки, поет Григорій Мачтет запросив її до співробітництва в одному з російських журналів. Лариса Петрівна завагалась, і Мачтет пожартував:

— Певне, у вас, Лесю, по-російськи не вийдуть такі гарні вірші, як по-українськи.

Леся Українка відповіла:

— Я вам зараз доведу, що можу і по-російськи написати непогані поезії...

І за дуже короткий час з'явився вірш «Когда цветет никотиана».

БІЛЬ НЕ ПЕРЕСЛУХАЄШ

Лариса Петрівна не любила, коли говорили про її хворобу.

— Що ви мене хороните,— казала,— я ще житиму. Я так не здамся.

А коли її питали: «Чи болить нога?» — відповідала:

— А я не слухаю. Хіба цей біль переслухаєш.

Професорів, що лікували Лесю Українку, дивували мужність і терпіння, з якими вона переносила болючі операції. «У мене при такій операції пацієнти-мужчини ведмедем ревуть, а тут тендітна жінка зціпила зуби і мовчить»,— розповідав професор Сапежко, який лікував поетесу у Києві в 90-х роках.

ОБОЄ ПОМИЛИЛИСЯ

Якийсь панок низенького зросту сказав Лесі Українці:

— Ви, значить, малороска?

— Так, пане, мені теж іноді здається, що я нижча за вас зростом. Але, очевидно, ми обоє помиляємось,— пожартувала Лариса Петрівна.

ГЕТЬ БАЙДУЖІСТЬ

Леся Українка не любила людей, у жилах яких замість палкої крові текло літепло.

— Будь гарячий або холодний, але не теплий,— такий був її заповіт митцям сучасним і прийдешнім.