Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

ДЛЯ МАЙБУТНІХ ЧИНОВНИКІВ

Молодого вчителя І. Нечуя-Левицького один із учнів запитав.

— А чого існує літера «ять»? Адже можна писати «е», вийде те ж саме.

— «Ять» існує для того,— пояснив учитель,— щоб вам, малим, голову морочити, щоб не так швидко ставали розумними... «Ять» — це для чиновницької науки.

СВІТ НЕ БЕЗ ДОБРИХ ЛЮДЕЙ

Наприкінці 1917 року І. С. Нечуй-Левицький, який жив тоді у Києві на Лук'янівці, повертався десь о восьмій вечора додому. Раптом до нього наблизилося двоє:

— Ану, давай гроші!

— Їй-богу, нема ні копійки.

— Брешеш, ми знаємо, що ти відомий письменник, а значить, і грошовитий.

— Колись був. А тепер у Києві такий час, що треба мотузкою живіт підв'язувати. Гарне життя подарувала Центральна рада.

— І все ж ми тебе обшукаємо.

Обмацали кишені, знайшли гаманця, але порожнього. А його власник жартома зауважив:

— Ви, мабуть, нині багатші за «відомого письменника», то чи не подаруєте щось на прожиток.

Грабіжники подивилися один на одного й мовчки витягли по кілька карбованців.

Пізніше Нечуй-Левицький згадував:

— Правду кажуть, світ не без добрих людей...

Я З НИМ НЕ ЗНАЙОМИЙ

Один поет запрошував І. Нечуя-Левицького на зустріч Нового року.

— Голубе мій,— сказав Іван Семенович,— по-перше, я дуже рано лягаю спати, а по-друге, ні з яким Новим роком я особисто не знайомий і тому зустрічати його не збираюся.