У газеті «Волинь», в якій працював певний час секретарем редакції М. Коцюбинський, було надруковано статтю, що викривала хабарництво та нечесність поліцейських.
Волинський губернатор, обурений публікацією, викликав Коцюбинського і заявив, що він рішуче забороняє «торкатися питань чесності поліції».
— Так, так, пане губернаторе,— спокійно відповів Михайло Михайлович.— Запевняю вас, що ми ніколи не будемо писати про чесність поліції.
— Гаразд! — не зрозумівши, вже трохи м'якше додав губернатор.
У присутності М. Коцюбинського зайшла мова про те, як він уміє тонко проводити соціальні ідеї на різноманітному психологічному матеріалі. Одна письменниця каже:
— А я на підставі ваших новел ніколи не здогадалась би, що ви соціал-демократ.
— Це, мабуть, тому,— відповів Коцюбинський, навіть не посміхнувшись,— що з огляду на цензуру доводиться писати, так би мовити... конспіративно.
Прибувши на Капрі, Коцюбинський розповідав Максиму Горькому про останні новини в Росії: про вбивство Столипіна у Київському оперному театрі 1 вересня 1911 року, про приїзд царя Миколи II в Чернігів, куди він прибув із почтом і монахами, щоб уклонитись мощам Феодосія. На луках, поблизу Десни, встановили тріумфальну арку, а за нею розбили веселе «містечко Феодосія». Купці виставили на вітринах портрети царя з вензелями, зробленими з товарів, якими торгували: в галантерейних магазинах — з ниток, в кондитерській — із трубочок з кремом і т. д.
— А цікаво, як би прикрасив свою вітрину власник лимарні? — сміявся Коцюбинський.— Вірогідно, вензелі виклали б з нагайок, і це, мабуть, була б найкраща вітрина.
Якось на Капрі Коцюбинському потрібно було відремонтувати черевики. Розшукуючи чоботаря, він запитав перехожого:
— Тут живе чоботар?
З підвального віконця виглянула голова старого капрійця, і голос м'яко, але рішуче промовив:
— Тут живе не чоботар, тут живе синьйор чоботар!
У товаристві, де був М. Коцюбинський, зайшла мова про жіночий портрет, намальований М. І. Жуком. Хтось сказав, що зображена на полотні жінка негарна. Михайло Михайлович заперечив: негарних людей немає, в кожному обличчі можна знайти щось привабливе — в очах, в обрисах чола.
— Треба тільки вміти знайти ці прекрасні людські риси,— додав він.