Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

БЕЗ ТИТУЛІВ

Дюма-батько влаштовував прийом. Серед запрошених були люди різних соціальних прошарків. Але саме поділу людей на ранги не терпів письменник. Ось чому біля гардеробу він наказав повісити табличку: «Просимо разом з одягом і головними уборами залишати тут свої звання і титули».

ПРОДАНІ?!

під час відвідин Тифліса Дюма-батько завітав до книгарні. Напередодні хазяїн на честь гостя усі полиці заставив томиками Дюма.

— А де ж інші книжки? — здивувався письменник.

— Продані! — відповів розгублений продавець.

НА ДУЕЛІ

Письменник, який неодноразово яскраво змальовував у своїх творах усілякі «поєдинки честі», одного разу сам був викликаний на дуель кавалерійським офіцером. Умови, запропоновані супротивником, були нещадними: на двох — один револьвер. І вистрілити в себе мусить той, хто витягне з капелюха папірець зі словом «смерть».

Тяжкий жереб випав Дюма. Письменник, знітившись, узяв зброю, попрощався з пополотнілими друзями і зачинився в сусідній кімнаті. Невдовзі звідти пролунав постріл...

Прочинивши двері, всі застигли від подиву: Дюма тримав у руках револьвер, з дула якого ще йшов дим, і спокійно дивився на розгублену публіку:

— Промахнувся... Не влучив!

Веселий дружний сміх присутніх був дотепному романістові винагородою за кмітливість.

ОЦЕ ЧИТАЧ!

Прогулюючись галасливими вулицями недільного Парижа, Александр Дюма-батько побачив юнака, що йшов, заглибившись у якусь книжку. Письменник із задоволенням помітив, що той читає один із його творів. Молодий чоловік прямував у натовпі, не звертаючи ніякої уваги на все навколишнє.

Дюма зупинив юнака.

— Юний друже, — звернувся він до нього, — я завжди мріяв саме про такого читача, як ви. Дозвольте подарувати вам свій автограф!

А навколо вже зібралися цікаві, що впізнали знаменитого письменника.

— Він віддав перевагу моїй книжці перед усіма спокусами нашого веселого недільного Парижа, — сказав Дюма.— Чи можна знайти кращого читача?

ЯКБИ НЕ Я...

Александра Дюма якось запитали, чи сподобалося йому товариство, в якому він напередодні провів увесь вечір. Письменник відповів:

— Якби не я, мені було б там дуже нудно...

СМЕРТЬ ГРІМО

Александр Дюма у «Трьох мушкетерах» вигадав лакея Грімо, великого мовчуна, який односкладово відповідав на запитання. Такий діалог мав подвійну перевагу: полегшував читання і збільшував гонорар. Та одного дня все пішло шкереберть. Газети, які друкували роман з продовженням, попередили, що віднині платитимуть лише за ті рядки, які займають більше половини колонки.

Редактор «Фігаро» Вільмессан саме цього дня був у Дюма. Він побачив, що письменник перечитує рукопис і перекреслює окремі сторінки.

— Що ви робите, Дюма?

— Та ось вбив його...

— Кого?

— Грімо... Адже я придумав його заради коротких рядків. Тепер він мені ні до чого.

ПОРАДА

Знайомі Александра Дюма-батька часто розповідали різні історії про непристойну поведінку його слуги. Роздратований Дюма якось попередив слугу:

— Мені розповідають про вас дуже неприємні речі Якщо ви не виправитесь, нам доведеться розстатися!

— Навіщо ви прислухаєтеся до всього, що говорять про мене? — з докором сказав слуга.— Коли б я брав до уваги все, що говорять про вас, ми з вами вже давно б розсталися!