Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

ОЦЕ ПОЕЗІЯ!

В. Маяковський разом зі своїми друзями, поетами Бурдюком і Каменським, виступав на диспутах і літературних вечорах у різних містах Росії.

У Києві цензура заборонила друкованим органам опубліковувати статті про футуристів.

Але газета «Киевская мысль» 1914 р. зробила коротке повідомлення:

«Учора відбувся перший виступ знаменитих футуристів... Були присутні: генерал-губернатор, обер-поліцмейстер, вісім приставів, шістнадцять помічників приставів, п'ятнадцять околодочних наглядачів, шістдесят городових у театрі і п'ятдесят кінних — поза театром».

Прочитавши повідомлення, Маяковський сказав:

— Які ще поети, крім нас, були удостоєні такої пишної шани. Отже, справляємо гарне враження: на кожен прочитаний вірш по десять городових. Оце поезія!

Щодо тих, які були «поза театром», зауважив:

— Навіть коней вплутали в нашу справу!

ЗОЛОТЕ ПЕРО

11 лютого 1915 року В. Маяковський виступав у артистичному підвалі «Бродячий собака», читав поезію «Вам». Після перших строф публіка заціпеніла: хто з невипитою чаркою, хто з ніжкою курчати. Почулися вигуки: «Що він читає?»

Та Маяковський продовжував декламувати, не звертаючи уваги на ремствування «ображених» відвідувачів. Ось він прочитав останні рядки. Деякі жінки, вигукнувши «Ой!», зробили вигляд, що зомліли. Розлючені чоловіки залементували, дехто свистів, почулися погрози.

Блідий Маяковський запалив цигарку, але естради не залишив.

Якась елегантна дама вигукнула:

— Такий молодий, при здоров'ї. Замість того, щоб такі мерзенні вірші писати, йшов би краще на фронт.

Маяковський відбиває удар:

— Нещодавно у Франції один відомий письменник хотів поїхати на фронт. Йому вручили золоте перо й сказали: «Зостаньтесь, батьківщині потрібне ваше перо, а не шпага».

Та ж сама дама не стрималась:

— Ваше перо нікому не потрібне.

— Мадам, не про вас мова. Вам пера потрібні хіба що для капелюшків.

ОРЛИНИЙ ЛЕТ

Провулком Замоскворіччя йшов високий широкоплечий чоловік. Хлопчики, побачивши такого богатиря, гукнули навздогін:

— Дядечку! Дістань горобчика!

Велет зупинився, повернувся до них і дуже ввічливо, цілком серйозно запитав:

— А орла не хочете?

Хлопчики отетеріли. Гадали подратувати здорованя, а самі скочили на слизьке.

Цим богатирем був В. Маяковський. В жарті-відповіді його кредо: якщо вже діставати з неба — то не горобців, а орлів!

ХАЛТУРА В ГЕОМЕТРИЧНІЙ ПРОГРЕСІЇ

У своїх виступах В. Маяковський не раз наголошував на тому, скільки словесної руди доводиться йому перелопачувати заради єдиного потрібного слова. Це — його лабораторія творчості. Тому й ненавидів будь-яку халтуру.

Маяковського запитували, чому на книжковому ринку зустрічаються сірі, нікчемні видання. Поет відповідав так:

— Одна видрукувана дурниця ще двох авторів наводить на думку, що й вони можуть написати не гірше. Ці двоє, написавши й одержавши свої книжки з друкарні, викликають заздрість вже у чотирьох.

Таким чином, халтура, якщо їй не покласти край, поширюється за правилами геометричної прогресії — має властивість подвоюватись.

ЛІТЕРАТУРА НА ДЕСЕРТ

В. Маяковському дорікали, що він сприяв «затиранню» літературної сторінки в «Комсомольской правде».

— Так, я відверто домагався того, щоб її ліквідувати,— гримів поет.— Чому газетним літературним публікаціям надається так мало місця? Або вони будуть в газеті щоденно на кожній сторінці, або ж їх не буде зовсім. На біса така література, яка подається на десерт!

ЩО ТАКЕ ПОЕЗІЯ?

— Ось тут запитують, що таке поезія? — відповідав В. Маяковський на записки у Воронежі.— На цю тему тисячі томів написано з давніх часів і до наших днів, а ви хочете, щоб я відповів одним словом... Ну, гаразд, відповім: поезія — це фонтан.

Гальорка зареготала.

— Звичайно,— заклав руки за спину поет,— мене можуть запитати: а чому — фонтан? Справді — чому? Ну, не фонтан, відповім я...

В залі дружно зааплодували. Маяковський розвів руками — ось, мовляв, самі розумієте...

ДІТИ ЗРОЗУМІЮТЬ?!

Після одного з виступів В. Маяковський запитав, чи є слухачі, які не розуміють його віршів.

— Я ось теж ваших віршів... не розумію! Маяковський підвів голову, знайшов поглядом крикуна і спокійно сказав:

— Нічого, діти ваші зрозуміють!

— І діти не зрозуміють!

— Що ж, тоді в татка підуть: отакенькі молоді дубки!

МАЯКОВСЬКИЙ В РИЗІ

Навесні 1922 року В. Маяковський вперше виїхав за кордон, до Латвії.

Ризька поліція насторожилась. З фотографії паспорта, зданого поетом для прописки, була знята копія і внесена в поліцейський фотоальбом підозрілих осіб. В обліковій картці охранки в графі «В чому звинувачується» записали: «Працівник міністерства освіти, член делегації Радянської Росії».

Читати вірші поетові заборонили.

Маяковський блукав містом, відвідував книгарні. І всюди за ним назирці ходили досвідчені філери. Поетові це обридло. Поглянувши на годинника, він стрімголов побіг до зоопарку. Шпики ледь встигали за швидкими кроками поета. Коли вони, ухекавшись, наздогнали його, Маяковський голосно розсміявся:

— А побачення було... з клишоногим ведмедиком!

ЧИТАЧІ ПОДОЛАЮТЬ СХІДЦІ

У журналі «Крокодил» друкувалися вірші В. Маяковського. Редактор К. С. Єремєєв запропонував поетові віршовану драбинку звести в звичайні рядки, бо вона ускладнює сприймання тексту. Маяковський не погодився. Тоді редактор порадив:

— У нас післязавтра читацька конференція на заводі. Виступіть і прочитайте свої вірші з майбутнього номера.

Поет охоче погодився. Після виступу, який викликав дружні оплески, збуджений Маяковський підійшов до Єремєєва:

— То як? Чи не ви Говорили, що мої вірші незрозумілі.

— Та казав. Але ж не можна возити автора на квартиру до кожного читача. Вас не вистачить. На слух сприймається чудово, а от коли про себе читати, то недосвідчена людина обов'язково спіткнеться на вашій драбині.

— Нічого, Костянтине Сергійовичу,— розсміявся Маяковський,— звикнуть читачі до моїх східців. І ще як моторно підійматимуться ними до нової поезії.

ЖИТИМУТЬ ВІЧНО

На запитання: «Чи довго проживуть ваші вірші?» — В. Маяковський відповів упевнено і твердо:

— Вони житимуть вічно. Жовтнева революція буде жити вічно, а я — її поет.

А СЛАВА ПРИЙДЕ

Молодий поет хотів залишити службу і цілком віддатися літературній справі. Маяковський йому на це сказав:

— Пишіть, не відриваючись від тієї професії, яка дає вам хліб, м'ясо, сорочку і недільне кіно.

ПРО РИМУ

Маяковського запитали, для чого він робить заготовки рим. Володимир Володимирович відповів:

— Справжній поет краще з голоду помре, ніж пустить між люди вірш з поганою і неохайною римою.