Одного разу А. П. Чехов завітав до редакції журналу «Зритель», там його пригостили чаєм. «Добре було б з лимончиком»,— сказав Антон Павлович. За кілька хвилин подали лимон, загорнутий у списаний дрібним почерком папір.
Гість якийсь час уважно читав написане, а далі став голосно сміятися. Виявилося, що лимон був загорнутий у сторінку рукопису ще не надрукованого оповідання, яке Чехов нещодавно подав до редакції. А редакційний сторож, що продавав у сусідню крамничку непотрібні папери, помилково відніс туди й рукопис.
Якийсь пасквілянт написав віршики, в яких назвав А. Чехова ветеринарним лікарем.
— Хоча,— заперечив письменник,— я ніколи не мав честі лікувати автора.
Дивовижна пригода сталася з оповіданням А. Чехова «Загадкова натура».
Це було в 1910-х роках. У журналі «Всемирная панорама» опублікували оповідання «Мучениця», в перекладі з німецької. Під ним стояв підпис «Р.Б.». Незабаром з'ясувалося, що це... оповідання А. Чехова, і надрукували його, напевно, в якомусь німецькому журналі, не вказавши автора. Російський перекладач, вважаючи, що це оригінальне німецьке оповідання, переклав його російською.