С. Я. Маршака часто просили написати для газети «будь-якого, хоч невеличкого вірша». Розповідаючи друзям про такі прохання, поет говорив:
— Вони думають, що невеличкий вірш забере у мене менше часу. Наче годинникареві легше зробити маленький годинник, ніж великий.
— Чому ви не виступаєте? — запитали Маршака.
— Тому що я не пава,— відповів автор книжки «Виховання словом».
Маршака запросили до міністра кінематографії Большакова, якого на призначену годину на місці не було. Почекавши якийсь час, Маршак пішов, залишивши таку записку:
«У вас, товарищ Большаков,
Не так уж много Маршаков».
Роман О. Г. Лебеденка схвалив Маршак. Автор згадує:
«Найважче було підшукати заголовок. В угоді твір називався «Війна», але така назва зустрічалася дуже часто. Я придумав сто двадцять варіантів заголовків і приніс їх до Маршака, з яким був у дружніх стосунках. Письменник забракував усі сто двадцять.
— Як називалася частина, з якою ви пройшли війну? — запитав він.
— Окремий важкий дивізіон.
— От і назвіть «Важкий дивізіон».
В результаті — сто процентів влучання».
Бувало, Маршак говорив:
— Сьогодні вночі (однак не міг спати) я написав оцю річ.
— І ви можете писати вірші без пера в руці?
Письменник посміхнувся:
— Власне, перо потрібне поету для того, щоб викреслювати. Але спершу треба мати що викреслювати.
Маршак цікавився життям і творчістю англійського письменника і художника Уїльяма Блейка, який ілюстрував свої твори, а також «Божественну комедію» Данте.
Письменник Емріс Х'юз згадував, що Маршак завдавав йому і його приятелям багато клопоту пошуками лондонського будинку, де жив і працював Блейк.
Якось Маршак сидів у лондонському аеропорту, захопившись поезією Блейка. До нього підійшов службовець і попросив дозволу подивитися його паспорт. Маршак, не усвідомлюючи, що робить, простягнув йому томик Блейка.