Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

КНИЖКИ — ДРУЗІ

У російському відділі імператорської бібліотеки І. Крилов тривалий час працював сам. Згодом, за рекомендацією книголюба Смирдіна, йому допомагав писар Іван Бистров, Новий помічник побоювався, чи ж справиться.

— Книжки не вовки, не загризуть, а... цілком проковтнуть! — усміхнувся байкар.

ЛУБОК

Деякий час у бібліотеці з Криловим працював якийсь М. Лобанов, наближений до царської сім'ї.

Зайшли вони якось до книгарні. Поруч із книжками на полицях стояли лубки. Лобанов ними, звичайно, не цікавився, ці народні картинки, мовляв, для мужицьких верств. Але малюнки були веселі, хвацькі! Один лубок навіть привернув його увагу: двоє підпилих селян немилосердно вовтузили один одного. Під малюнком стояв підпис: «Два дурні б'ються, третій дивиться і сміється». Але де ж третій? На лубку його не було. Лобанов запитав продавця. Той іронічно посміхнувся:

— Як вам сказати, добродію...

Лобанов відійшов від картини і відразу зрозумів: третій той, хто роздивляється малюнок! Він негайно розповів про це Крилову і незадоволено сказав:

— Це неподобство! Адже на лубок може будь-хто глянути, навіть міністр!

Крилов поспівчував Лобанову і відповів:

— На жарти не ображаються. Якщо дурень погоджується, що він дурень, то він уже не дурний. Якщо ж починає сперечатися, тоді інша справа.

ЗАБАГАТО

У присутності І. Крилова говорили про одного товстосума, що мав щороку більше шести мільйонів прибутку.

— Це вже занадто багато, — зауважив Крилов, — це все одно, якби у мене була ковдра на тридцять з лишком аршин.

ПЕРЕВАГА

У літературу І. А. Крилов увійшов як поет, драматург, прозаїк, критик, журналіст. Іван Андрійович — автор казкової опери «Ілля-богатир». Якось його запитали, чому з-поміж усіх поетичних жанрів він віддав перевагу байці.

Іван Андрійович відповів:

— Байка зрозуміла кожному: її читають і слуги, і діти.

ВИПАДКОВІСТЬ

Кожна нова байка Крилова викликала суперечки, кого або що мав на увазі автор у написаному творі. Крилов нічого не розповідав, тільки усміхався, Траплялось, що хто-небудь говорив йому своє припущення. Байкар не погоджувався, але його заперечення можна було зрозуміти як згоду.

— Можливо, й схоже! — відповідав Крилов. — Випадковість, та й годі!

ЗРОБИМО ВИНЯТОК

На одному з засідань Російської академії було запропоновано збиратися якомога частіше. Крилов з усіма погодився, однак додав:

— За винятком, звичайно, поштових днів.

У столиці пошту відправляли щоденно...

КОНТРАКТ

Господар будинку, в якому наймав квартиру І. А. Крилов, склав контракт і приніс видатному байкареві на підпис. Там, між іншим, зазначалося: якщо з вини квартиранта будинок згорить, той зобов'язується сплатити шістдесят тисяч карбованців. Крилов підписав папір, тільки додав ще два нулі.

— Візьміть, — мовив він, повертаючи контракт господареві. — Я згоден з усіма пунктами. Але для того, щоб ви були цілком забезпечені, я збільшив суму до шести мільйонів. Для вас буде добре, а мені однаково платити нічим.

ДОВГА СТЕРЛЯДЬ

Одного разу Крилова запросили в гості. Серед запрошених був дуже балакучий і брехливий поміщик.

— Якось, — розходився той, — мої люди витягли з Волги стерлядь, ви не повірите, але, запевняю вас, завдовжки звідси... до... — поміщик не закінчив фразу і простягнув руку з одного кінця довгого столу до іншого, де сидів байкар.

Іван Андрійович відставив трохи стільця й мовив:

— Дозвольте, я відсунуся, щоб пропустити вашу стерлядь.

НА ДЕСЕРТ

Товариство «Беседы любителей русского слова» влаштовувало літературні вечори. Запросили й Крилова, щоб він почитав нові байки. Усім хотілося почути веселе, живе слово.

Крилов запізнився. Головуючий тихенько запитав:

— Іване Андрійовичу, то як, привезли?

— Привіз.

— Покажіть.

— Хай вже потім.

Тим часом хтось продовжував свій виступ. Публіка втомилась, дехто позіхав. Нарешті п'єсу дочитали. Тоді Іван Андрійович дістав зім'ятий аркуш і прочитав «Дем'янову юшку».

Її зміст нагадував обстановку засідання. Присутні реготали, вони з захопленням слухали байку і довго аплодували авторові.