Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

ЗОСЕРЕДЖЕНІСТЬ — СЕСТРА ЗАХОПЛЕННЯ

Аліг'ері Данте любив рідкісні книги. Тому часто заходив до лавки аптекаря, який торгував ще й книжками і вважав за честь зберегти для поета що-небудь цікаве.

Та одного разу аптекар скрушно зітхнув: розкупили видання, які могли б зацікавити письменника.

— Гляну щось інше, не хвилюйтесь,— відповів Данте і, стоячи біля прилавка, почав читати.

За вікном вирував святковий натовп, до кімнати линули сміх, музика, спів. Коли Данте перегорнув останню сторінку, був пізній вечір.

— Дякую вам за люб'язність,— сказав поет аптекареві, повертаючи книжку. — Я прочитав її.

— Пробачте, пане Данте, навколо такий гамір, вам дуже перешкоджали,— із співчуттям промовив аптекар.

— Гамір?! — здивувався поет.— Я нічого не чув!

ДИВОВИЖНА ПАМ'ЯТЬ ДАНТЕ

Коли Данте мешкав у Флоренції, він мав звичку вечорами ходити на площу Санта Марія дель Фьоре, яка на той час мала назву Санта Репарата, щоб подихати свіжим повітрям. Одного вечора підходить до нього незнайомий і питає:

— Мій пане, я зобов'язався дати відповідь, але не знаю, що сказати. Я мушу відповісти, яка їжа найсмачніша.

Данте відразу сказав:

— Яйце.

Роком пізніше, коли Данте сидів на тому ж місці, до нього підійшов той же незнайомий і запитав:

— З чим?

Данте:

— З сіллю.

ЩЕ РАЗ ПРО ПЕКЛО

Літературний критик запитав відомого письменника, чи знає він ті країни, про які пише. Письменник сказав, усміхнувшись:

— Цікаво, запитали б ви про це Данте після того, як він написав «Пекло»?