Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

ПОСІЯВ ДУМКИ

1876 року В. Г. Короленко був заарештований. Покарання відбував у слободі Амга Якутської області.

Тут з товаришами він організував невеличке господарство. Робота кипіла у нього в руках, та траплялося і таке: замислиться і що-небудь загубить.

Якось поїхав він у поле орати. Прихопив з собою їжу та ще книжку. Думав, напевне, під час обіду трохи почитати. Чи вдалося Володимирові Галактіоновичу почитати — невідомо. Але книжку він забрав.

Сміялися друзі з цього приводу:

— Орав землю і посіяв книжку.

ХАЙ ГОВОРИТЬ ТОЙ ДІД

У 1905 році популярність Короленка як визначного публіциста і оратора дуже зросла. Його часто запрошували виступати на мітингах:

— Хай говорить той дід, що все добре знає, гарно балакає і нашу руку держить!

Полтавський генерал-губернатор Князєв сказав якось про Короленка:

— Ось нам би таких працівників, як Короленко.

Коли Володимиру Галактіоновичу переказали ці слова губернатора, письменник зауважив:

— Що ж, чекатиму призначення мене поліцмейстером.

НЕ ВИДУЖАЄ

В. Короленко приїхав до знайомих. Його вийшли зустрічати.

— Що ж це ви, Володимире Галактіоновичу, такого миршавого візника взяли? — запитали його.

— Бідолашний, дуже бідолашний, але ж йому не одужати, якщо його не братимуть.

БУНТ ХОРУНЖОГО

Після того як оповідання «Ат-Даван» було опубліковано, до редакції «Русского богатства» прийшов прототип козачого хорунжого Арабі на — Алабін. В дурисвіті хорунжому він упізнав себе і був дуже незадоволений, лаявся, виймав з піхов шаблю, питав адресу Короленка, погрожував.

Коли про це розповіли Володимиру Галактіоновичу, письменник з посмішкою сказав:

— Шкода, що не сказали. Цікаво було б зустрітися! Єдине, що я міг би зробити — це запропонував би надрукувати в оповіданні його справжнє прізвище!