Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

ВІДПОВІДЬ ПАННОЧЦІ

Одного разу до седнівських братів Лизогубів, у яких гостював Шевченко, приїхала в гості панночка з Березного. Вона дуже хотіла сподобатись відомому поету і художникові от і вдягла селянську вишивану сорочку, знявши її зі своєї служниці. В отій сорочці і постала вона перед Шевченком. Той одразу помітив, що в панської дочки не своє вбрання, але змовчав.

Панночка розповідала, як вона любить Україну, одяг простого люду, пісні. Та заодно похвалила Тарасові вірші. Мовляв, цінує їх дуже високо. А потім раптово запитала:

— Тарасе Григоровичу, скажіть, чи гарна з мене українка?

— Справді, ви красива дівчина, та ще в такій сорочці-вишиванці, — відповів поет.— Саме такі носять селянські дівчата. Але запам'ятайте: вони ніколи не здирають їх з чужих пліч.

ОТО КАПУСТА!

Перебуваючи в Раїмі, Тарас Григорович готувався до далекої подорожі з експедицією С. І Бутакова по Сирдар'ї та Аральському морю. Начальство турбувалося, щоб експедиція мала в запасі консервовані продукти. Якийсь генерал вигадав нову «страву» — сушену капусту. З неї зварили бурду й урочисто, в присутності начальства кріпості, дали солдатам. Ті покуштували раз, другий — струснули ложки і позакладали їх у рукави шинелей.

— Добре? — запитує полковник Матвєєв.

— Так точно, ваше високоблагородіє!

— А може, викинути?

— Так точно, ваше високоблагородіє!

ХТО КОГО ТРИМАЄТЬСЯ

Ішов якось Шевченко з кріпаком, про тяжке життя розпитував. А назустріч — пан собаку на мотузці веде. Вирішив пан посміятися з поета:

— Кріпак кріпака тримається, — каже.

— Як і пес пса, — кивнув Шевченко на собачий поводок.

НЕДОЧУВ

Граф В. Перовський, одержавши після битви під Варною генеральський чин, став губернатором Оренбурзького краю. Він був у близьких стосунках з М. Гоголем, В. Жуковським. У нього зупинявся О. Пушкін, коли їздив до Оренбурга збирати матеріали про Пугачова.

Якийсь надто запопадливий генерал, дізнавшись, що Шевченко, незважаючи на заборону писати і малювати, створив кілька ескізів, визнав за потрібне донести про це губернаторові.

Але той, грізно глянувши на донощика, значливим тоном сказав:

— Генерале, я на це вухо недочуваю: будь ласка, повторіть мені в друге вухо те, що ви сказали!

Генерал зрозумів у чім річ і сказав Перовському в друге вухо щось таке, що зовсім не стосувалося Шевченка.

НАРОДНИЙ ПОЕТ

Перебуваючи на Україні в 30-х роках, таджицький поет, перекладач творів Т. Шевченка А. Лахуті (1887— 1957) познайомився на селі з хлопчиком. Зав'язалася невимушена розмова. Лахуті почав розпитувати свого юного співбесідника про Т. Шевченка та його «Заповіт». Хлопчик охоче відповідав, а потім запитав:

— А хто ви такий? Звідки родом?

— Я? — перепитав Лахуті і жартома відповів: — Я українець.

Це дуже вразило хлопчика, і він здивовано промовив:

— Дивний же ви українець, коли не знаєте «Заповіту»!

Ці слова справили на Лахуті величезне враження. Розповідаючи письменникам про цю розмову, він з хвилюванням повторював:

— Ось що значить бути народним поетом!..