Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

ОБРАЗА БАТЬКІВ

У 1913 році вийшла перша збірка оповідань Мате Залки «Турки». Це шокувало знайомих. Вони говорили батькові письменника:

— Як це сталося, що ваш син займається літературою? Ви така всіма шанована родина!

І батько, щоб «врятувати» сина від спокуси столичного життя і літературного середовища, на рік раніше строку віддав його на військову службу.

ЖИТЛО, ПОСТІЛЬ, КНИЖКИ

Мате Залка не любив нічого зайвого. — Культурній людині,— говорив він,— потрібні чисте житло, зручна постіль і книжки.

ЗОЛОТИЙ ЗАПАС МОЛОДОЇ РЕСПУБЛІКИ

— Корпус білочехів зчинив заколот і захопив у Казані золото...— розповідав Мате Залка.— Важко було відбити «золотий поїзд» у білочехів, але ще важче — доставити його в пункт призначення.

Та командир загону червоноармійців Мате Залка не розгубився. Він удався до хитрощів. Бійці загнали поїзд у тупик. На кожному вагоні, де лежали золоті злитки, З'явився напис: «Тифозний, для дезинфекції». Тим часом Залка із загоном бійців відступив.

За кілька днів білих вибили з міста. Залка, хвилюючись, попрямував до станції. Так і є! Білим і на думку не спало шукати цінності в мотлосі «тифозних вагонів».

ГЕНІАЛЬНА ГЛУПОТА

Мате Залка любив відпочивати на «дурних», як він висловлювався, фільмах.

У двадцятих роках демонструвався американський фільм «Чирвовий валет» у трьох серіях, безглузда і наївна картина. Але Мате сміявся до сліз. Особливо захоплював його епізод, коли герой у фраці кидався в бурхливі хвилі рятувати красуню. Потім вони виходили з води зовсім сухі, причому в красуні навіть зачіска не псувалася. При цьому Мате здригався від реготу. Дружині ж зовсім не було смішно.

— Від чого ти в такому захопленні? — питала вона.

— Та це ж геніальна глупота! — вигукував він.

І вони дивилися усі три серії.

ОБРАЗА — ЦЕ СМІТТЯ

Якось після літературних зборів Мате Залка сказав одному письменникові:

— Ти так і носишся зі своєю образою? Викинь це сміття з кишені. Якщо тебе справедливо зачепили, треба ще краще працювати. Якщо ж несправедливо,— його голос потеплішав,— то й тоді треба ще краще працювати, щоб на ділі довести, що ти вартий чогось більшого.

Я ТУТ ВОЮВАВ

У травні 1936 року Мате Залка і його друзі, угорські письменники, разом з київськими поетами Савою Голованівським, Віктором Кондратенком та Леонідом Первомайським вирушили у подорож по Дніпру. У придніпровських містах вони виступали перед читачами.

Леонід Первомайський згадував:

«Антал Гідаш запитав мене щось про Дніпро. Я невпопад відповів. Залка добродушно розсміявся, дістав блокнот і зразу ж накидав олівцем карту дніпрової течії, розставив по берегах міста і найбільші населені пункти — все дуже точно, наче усе життя був топографом.

— Звідкіля ти це знаєш? — дивуючись, запитав я.

— Так я ж солдат,— усміхнувся Мате.— Я повинен це знати... А потім — я ж воював тут у громадянську війну...»

ТИМЧАСОВО — ВОЇН

Один літератор, прибувши в Інтернаціональну бригаду в Іспанії, впізнав у генералові Лукачі письменника Мате Залку.

Той розсміявся, а потім серйозно сказав: — Я тепер не письменник. Хай тим часом пишуть інші, я воюю...

ЗАСПІВАЙТЕ «САДОК ВИШНЕВИЙ...»

Інтернаціональним бригадам і частинам, що допомагали республіканській Іспанії у боротьбі проти фашизму в 1936—1939 роках, присвоювали імена прогресивних діячів, революціонерів — Гарібальді, Лінкольна, Димитрова, Чапаєва. До складу 12-ї Інтернаціональної бригади входила рота ім. Тараса Шевченка, в якій були українці, білоруси, поляки, іспанці. Командир бригади Мате Залка приходив у цю роту і просив бійців співати пісні на слова Шевченка — напевне, йому пригадувалися літні місяці, проведені в мальовничому селі Білики на Полтавщині.