Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

ЦІННИЙ «ВАНТАЖ»

Пізньої осені в негоду повертався Михайло Шолохов з далекої зарубіжної країни до Вешенської. Ріка Дон пінилася, високо здіймалися хвилі. Даремно умовляв письменник знайомого човняра переправити його на вешенський берег. Той не погоджувався:

— І не проси, Михайле Олександровичу! Не можу я ризикувати таким дорогоцінним вантажем, як ти.

НЕ ТАКИЙ ПОЕТ

Коли в ювілейний комітет по проведенню 800-річчя з дня народження поета Шота Руставелі включили М. Шолохова, один з тбіліських журналістів звернувся до нього по телефону з проханням:

— Скажіть, будь ласка, кілька слів про творчість Руставелі. Ми опублікуємо це в нашій газеті.

— Дорогий мій,— почулася ласкава відповідь з Вешенської,— Шота Руставелі не такий поет, щоб про нього писати на ходу...

ВДАЛА РИБОЛОВЛЯ

Один із земляків М. Шолохова, колега по риболовлі, розповів такий випадок: «Закинувши вудочки, Шолохов присів на березі Дону з люлькою в зубах. Він просидів так, не ворухнувшись, більше години. Даремно рибалка починав з ним розмову — відповіді не було. Напружена поза, нерухомий, спрямований у воду погляд, повна байдужість налякали товариша. Він вирішив спостерігати за Михайлом Олександровичем. Нарешті, ніби прокинувшись від забуття, Шолохов хутко зібрав снасті і помчав додому. Весь день і всю ніч сидів він потім за столом і писав».

ГАРНИЙ ГОДИННИК

Коли критики вряди-годи підганяють письменника: «Швидше, швидше!» — варто згадати мудрі слова Шолохова:

— Гарний не той годинник, що квапиться, а той, який правильно час показує.