Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

ЗДОРОВЕНЬКІ БУЛИ

Сучасники розповідають, що Котляревський був не гордою людиною, поводився з людьми просто і ввічливо. Любив ходити в гості до полтавських козаків, міщан та селян, і всі вони його добре знали.

Бувало, йде Котляревський вулицею, а назустріч йому якийсь дядько — одразу знімає шапку, вклоняється і каже:

— Здоров був, пане Іване Петровичу!

Котляревський усміхається:

— Здоров, здоров!

Зупиняються, і починається розмова.

А то тітка яка-небудь йде і вітається:

— Здоровенькі були, добродію куме!

— Здоровенькі й ви, кумо! — відповідав Котляревський.

РУШНИК ДЛЯ ПОЕТА

Розповідають, що під час однієї з мандрівок по Полтавщині Котляревський зупинився біля криниці води напитися. І нагледів жінку, яка гаптувала рушник. Звали жінку Наталкою.

— Для кого така краса? — запитав він і почув у відповідь:

— Відвезу до Полтави, подарую тому, хто про мене таку гарну пісню склав.