Навколо Парнасу: Літературні бувальщини

Я НЕ ПІП

На початку двадцятих років В. Сосюра був найулюбленішим поетом молоді. Його виступи перед аудиторією завжди викликали бурхливі овації. А після читання люди збиралися довкола нього, про щось запитували, висловлювали своє захоплення. Дівчата дивилися на нього закоханими очима.

Юрій Смолич згадує виступ Сосюри у Харкові на Сковородинських педагогічних курсах: дівчина-студентка підбігла, вхопила Сосюрину руку — поцілувала і, заливаючись слізьми, втекла.

— О! — тільки й вимовив зніяковілий Володимир Миколайович.— Хіба я піп, що вона мене в руку?.. Я — червоний боєць, поясніть це їй, будь ласка, товариші...

ПРО КРИТИКІВ-ХИТРУНЦІВ

Володимир Сосюра поважав критиків-творців і не любив критиків-хитрунців, пристосуванців. Про одного з останніх сказав:

Саме цей критик міг говорити про все і про всіх, причому байдуже, довго і нудно. Володимир Миколайович сміявся:

— От добре б йому бути псаломщиком або дяком!

А ВІРШІ ЯК?

Один поет запитав молодого Сосюру:

— Володю, ви не боїтеся смерті?

— Ні, не боюся,— зразу рішуче відповів він; потім замислився і додав:

— Тільки віршів шкода.

РОМАН ПО ПАМ'ЯТІ

Зберігся спогад Степана Олійника про перебування В. Сосюри в Одесі.

Пам'ятним був вечір у драматичному театрі. Вийшовши на сцену, В. Сосюра сказав:

— Ви запросили мене, дорогі друзі, щоб я познайомив вас зі своїм віршованим романом «Тарас Трясило». І от я приїхав. Та сталося так, що, виїжджаючи, я випадково забув узяти рукопис роману. Через те буду вам читати його по пам'яті. Якщо десь зіб'юсь, то ви мені вибачте.

Потім протягом двох годин читав і ні разу ніде не збився!

— Що поет вистраждав, у що він всю душу вклав, забутися не може! — гомоніли потім слухачі.