Сто загадок Симфосія

XV. Vipera. Гадюка

Vipera

Гадюка

Але перед тим, — такої вже «репутації» набула вона, — начебто й комусь іншому, необережному, приховавшись у траві, готує смертельний кінець (звідси й вислів: «Latet anguis in herba» — десь гадюка в траві є). Наприклад — юній Орфеєвій дружині Еврідіці, як про це Овідій у «Метаморфозах», чи (у тій же поемі) — прекрасній німфі Гесперії, що тікала від закоханого в неї переслідувача, аж поки «Й не шелеснувши в траві, підступна змія утікачці / Зубом кривим уразила п'яту, затруївши все тіло». Втім, визнаймо, що справжній винуватець біди — випадок: якби втікачка не наступила на змію, то й не трапилося б лиха.

Отож змія без лихого наміру приховується у траві — просто ховається: вона — змія, її сховок — земля; усім тілом тулиться до неї, «ходить» усім тілом, ховається у травах, що теж, для необережного, можуть бути отрутою (отравою). Горнучись до землі, змія вбирає в себе і снагу земну, й мудрість: вона і вбиває, і зцілює (вона — символ медицини), а звившись кільцем, символізує вічну нескінченність усіх явищ і змін; кожна точка у тому кільці — кінець і початок, смерть і народження. Змія, що тримає у пащі свій хвіст, наче сама у собі замкнена, є образом року, що постійно ступає у свій же слід, ніколи з нього не вибивається… Загадка ж опирається на повір’ї античних, що гадюка, народжуючись, прогризає утробу матері, отже, вбиває її, а тим самим — прирікає й себе на таку ж кончину.