Сто загадок Симфосія

LV. Acula. Голка

Acula

Голка

З-під пензля — малюнок на полотні; з-під голки — вишиття, загалом — шиття, потрібне людині від найдавніших часів (від костяної — до сталевої голки). Голка тоненька й легка, а робота — важка, марудна, як про це чи не найкраще — П. Грабовський: «Рученьки терпнуть, злипаються віченьки… / Боже, чи довго тягти? / З раннього ранку до пізньої ніченьки / Голкою денно верти».

Голка, її вістря, знак від того вістря на якійсь поверхні, — це навіть не точка (графічний знак), а щось таке, що й назви не має; латиною — punctum, проколене місце, іншими словами — проткнуте («точка» — від «тикати») — те, що, за Евклідом, «не має жодної частини», тож і «місцем» не можна його назвати… Звідси й відома пародія на теми схоластичних диспутів: «Скільки ангелів може вміститися на вістрі голки?» Відомим є і біблійний вислів: «Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже царство ввійти» (Мт, 19. 24) — мова про «голчине вушко», вузьку хвіртку в Єрусалимській брамі.

Довкола «голки» — гніздо фразеологізмів (куди голка, туди й нитка; шукати голку в сіні; ніде голку стромити; заганяти голки в серце тощо). Найпоетичніший — із відомої пісні на слова М. Старицького: «Ніч яка місячна, зоряна, ясная — / Видно, хоч голки збирай…» У стозі сіна голку важко знайти, а тут, при місячному світлі, вона зблискує, сріблиться… Третій рядок загадки веде нас до Горація (Послання, І, 3, 31—32): «Дружба, невправною голкою зшита, то зійдеться трохи, / То розпадається знов…»